Танці утрьох - Олександр Медведєв

— Що це там унизу? — запитала Наталя.

— Здогадайся.

— Якесь село.

— Та це ж Зелений Гай!

Заповідник Зелений Гай знали всі. Подейкували, що в ньому водиться багато диких кабанів, козуль, лисиць, і навіть є рись.

— Тут десь має бути дача Смолича, — сказала Наталя, указуючи на невелику групу мальовничих котеджів.

— Чого це його в таку глухомань занесло? Є місця набагато престижніші, — сказав Кононов не тому, що йому хотілося довідатися якомога більше про головного бухгалтера, а просто так, для підтримки розмови.

— Він же в нас мисливець великий. Слідопит, — злобно мовила дівчина. — Із шістнадцятого калібру стріляє по бідних звірах, а потім хизується своїми трофеями.

— Хіба полювання тут не заборонене? — Кононов летів над лісом.

На мить йому здалося, що запахло хвоєю і молодим листям. Це була ілюзія: кабіна герметична. Але разок обдуритися подібним чином було приємно.

— Заборонене… Звичайно заборонене! — обурилася після невеликої паузи Наталя. — Для всіх. Але не для Смолича: він щедро платить лісникам.

— А ти звідки знаєш? — запитав Кононов.

— Подруга розповідала, він її на дачу запрошував і вихвалявся.

Кононов подумав про те, що з двох підозрюваних один — ідеться про Осетинського, — стрілок зі стажем, а другий — зрозуміло, Смолич, — мисливець-любитель. Отже, обоє знаються на зброї.

— Скажи, Наталю, а ти вмієш стріляти? — запитав Кононов у тон своїм думкам.

— Я? — зам’ялася дівчина. — Мишко вчив мене, але я виявилася поганою ученицею.

Кононов зробив ще один віраж, Наталя голосно заверещала. «Коли приземлимося, доведеться її на руках виносити. Від надлишку почуттів вона, мабуть, забуде як ногами ходять».

Настав час повертати назад. Кононов узяв курс на Високе і через п’ятнадцять хвилин літак почав опускатися.

Як тільки колеса зупинилися і «Цесна» стала як укопана, Кононов зняв шолом і обернувся до Наталі. Вона сиділа, скрутившись клубочком і замруживши очі. Нічого не вдієш — зльоти і посадки новачкам даються досить важко. Кононов злякався, що трохи переборщив з катанням. Він глянув на годинник — вони літали рівно п’ятдесят хвилин. Як він і планував.

— Уже все? — запитала Наталя і розплющила очі.

— Якщо хочеш, можемо ще півгодини пофланірувати, — жартома мовив Кононов.

— На сьогодні, мабуть, досить, — відповіла Наталя і ледь усміхнулася.

Кононов допоміг їй зняти шолом і вилізти з кабіни. Зняв її з крила, немов кошеня з паркану. Дівчина дуже стомилася. Кононов закрив кабіну літака і вони покрокували до будинку аероклубу.

Наталя злегка похитувалась, але намагалась з усіх сил іти прямо і відмовлялась від допомоги Кононова. «Сучасні жінки нізащо не покажуть чоловікам своєї слабкості», — подумав Кононов і усміхнувся, дивлячись на рум’яне личко дівчини, що ще й досі зберігало сліди страху.

Валентинович зустрів пілотів з неприхованою радістю. Він не сумнівався в здібностях Кононова, але з літаками іноді трапляються неприємні несподіванки.

— Ну що, голуби, наліталися? — запитав він, пропонуючи Наталі склянку газованої води із сифона.

— Я вперше… — мовила дівчина й опустилася на стілець.

13 травня, 13.55

Вихлебтавши півсифона води, Кононов і Наталя сіли в машину і чкурнули до міста.

— Жити стає все цікавіше, — мовила дівчина, натискаючи на педаль газу майже до упору.

— Авжеж, — підтвердив Кононов.

— За останній тиждень відбулося стільки подій. Я втратила улюблену подругу. Познайомилася з тобою. Ледь не залишилася без Михайла. І вперше піднялася в повітря на спортивному літаку.

— А що означає «Ледь не залишилася без Михайла»?

Після нашої першої розмови мені здалося, що доля приготувала мені ще одну неприємність.

— Невже ти повірила в те, що я можу запроторити безневинну людину за ґрати?

Наталя не зводила очей з дороги. Кононов зрозумів, що якби вона була не за кермом, то неодмінно відвела б погляд убік, щоб не дивитися в цей момент на нього.

— Я злякалася, коли ти сказав, що Мишко зізнався. Подумала, що його сильно били або навіть катували. Я злилася на тебе, бо думала, що ти брав безпосередню участь у цих екзекуціях. Утративши Марину, я не змогла б пережити втрату Мишка…

Кононов зосереджено курив на правах пасажира.

— Він так багато значить для тебе?

Кононову потрібна була ясність, він хотів розставити всі крапки над «і».

— Скажу відверто, — Наталя заговорила, повільно розтягуючи слова. Таке з нею траплялося рідко і свідчило про те, що вона обмірковує і зважує кожне своє слово. — Ще рік тому Михайло значив для мене все. Він був не тільки моїм бой-френдом, але і справжнім другом.

— А тепер? — безтактно запитав Кононов, бо вже не міг зберігати такт і витримку.

— Тепер, — Наталя навмисно почала обганяти автофургон, щоб виграти час для відповіді,