Пожежник - Джо Хілл

— Еллі, мені шкода, що я не повернулася раніше. Я розумію, що ти зла на мене. Якщо в тебе виникли неприємності, я поговорю з Беном, чи з Керол, чи з ким там ще, і поясню їм, що твоєї провини в цьому немає. Але, як на мене, проблем через це в тебе бути не повинно. Я сказала, що відлучуся, щоб перевірити стан Пожежника, і повернуся. Так я і вчинила. Більш-менш.

— А про той епізод, де ви попрямували додому, ви, сестро, забули? — запитала Джеймі.

Отже, їм було відомо, що вона дісталася острова Пожежника обхідним шляхом. Вона трималася поблизу узлісся, коли покидала табір, але один раз усе-таки озирнулася, загадавшись, чи не вдивляється в неї з церковної вежі Майкл. Від ока в дзвіниці нікому не сховатись.

— У лазареті бракувало деяких вкрай необхідних запасів. На щастя, я знала, що зможу дістати необхідне у власному підвалі.

Дівчата виструнчилися по обидва боки від неї. Гарпер на думку спав поліцейський ескорт, який веде ув’язненого до суду.

— Вам неабияк пощастило. А знаєте, що ще було чистим везінням? Те, що вас не забили до смерті більярдними киями. Вважайте, нам теж пощастило. Пощастило, що вони не пішли за вашими слідами у ліс, а тоді аж до самого табору. Йой, атож. Ми їх бачили. Кремаційний загін, який нагодився відразу ж, як ви зайшли до будинку. Рушниці мали ми обидві, та Еллі сказала, що застрелити вас доведеться мені. Її жахала сама лише думка. Ми ховалися в лісі, спостерігаючи, аж поки не посутеніло. Тоді вже чекати стало безглуздо.

Гарпер разом зі своїми конвойними вийшла з-під сосняку і порівнялася з футбольним полем: вкрите снігом, воно мріяло під місячним сяйвом. Гарпер ніяк не могла розібрати, що спричиняє ниючий біль у животі — напруга, чи, може, дитя, яке стукалося п’ятою.

— Еллі, — промовила до дівчини Гарпер. — Вибач, що налякала. Даремно я змусила тебе пройти через це. Але ти повинна зрозуміти: я навіть у своїх думках не можу відправити замість себе дитину, коли можу щось зробити сама. А ти ж дитина. Усі ви, Пильнувальники, ще діти.

— Але ви таки поставили нас усіх під загрозу, розумієте? Весь табір опинився під загрозою, — відказала Джеймі.

— Я була обережною. Вони б не знайшли моїх слідів.

— А їм і не треба було. Їм лише варто було знайти вас. Ви, певно, думаєте, що ніц би їм не сказали, та тільки встромлений в одне місце кий на диво легко розв’язує людям язика. Не варто вам було ходити. І ви знали, що не варто. А найбільше Еллі мучило те, що вона знала, що не варто вас пускати нікуди. Ми обіцяли турбуватися про безпеку людей. Тримати добропорядних тупаків, як ото ви, під наглядом. Усі Пильнувальники пообіцяли Матінці Керол...

— Матінці КОМУ? Вона нікому тут не мати, Джеймі, — Гарпер подумала, що «Матінка Керол та Пильнувальники» звучить наче назва гурту, який би добре вписався у «Ліліт Фейр», році десь так у 1996-му[99].

— Ми пообіцяли їй, пообіцяли одне одному, і ми налажали. Керол стало зовсім зле, коли вона дізналася, що ви пішли. Наче їй і так дісталося недостатньо.

— Гаразд. Ти своє вже сказала. Перекажи Керол, що її послання отримано, і коли наступного разу мені закортить вийти подихати свіжим повітрям, я обов’язково спинюсь, аби залишити їй записку. А ще, Еллі, може, вже зав’яжеш із цим мовчазним бойкотом? Я трохи застара, щоб мене таке могло вразити. Є що сказати? Зроби мені послугу — кажи вже.

Еллі повернула голову й подивилася на Гарпер вологими, повними звинувачення очима. Джеймі порснула.

— Що? — запитала Гарпер.

— Ви гадаєте, що це у вас неприємності. Але то сущі дрібниці порівняно з тією купою лайна, яка звалилася на голову Еллі за те, що вона пустила вас. Тепер Еллі відбуває покарання. Вона просила дати їй шанс спокутувати провину, й Матуся Сторі його надала.

— Тобто? Вона взяла обітницю мовчання?

— Не зовсім. Пригадуєте, що зазвичай робив Отець Сторі? Ту його звичку смоктати камінчик, коли йому треба було поміркувати?

Сніг хрупав у них під ногами, коли вони спиналися пагорбом. Гарпер знадобилося цілих три секунди, щоб до неї врешті дійшло. Нічка-бо видалася довгою.

— Та ти, бляха, знущаєшся.

— Навіть, бляха, не смію. Еллі тепер ходить з каменем у роті, щоб мати час подумати над власними помилками та зосередитися на обов’язках. Останнього разу, як нас захопили зненацька, хтось узяв камінь і розбив ним Отцеві голову. Тепер усі ми маємо при собі каменюччя, щоб ніколи не забувати, — Джеймі вийняла руку з кишені, демонструючи Гарпер камінь завбільшки з м’ячик для гольфу.

— Ой, заради Бога. Еллі, скільки ж ти збираєшся ходити й цмокати тим камінцем? — запитала Гарпер так, наче була бодай якась надія на відповідь.

Вигляд у Еллі був такий, наче вона залюбки плюнула б тим каменем в обличчя Гарпер.

— Це все залежить від вас, ви хіба не розумієте? — спитала Джеймі. — Вас, звісно, не було на зустрічі, на якій ми всі вирішили, що порушення правил має неодмінно тягнути за собою наслідки. Тож не сказати, щоб на вас дуже сердилися. Майкі бачив, як ви попливли до острова Пожежника, тому ми знали, що на деякий час ви в безпеці. Бен та Матінка Сторі поговорили й вирішили, що було б нечесно вас жорстоко карати за те, що ви полишили безпечну територію. Але в той же час Керол переживала, що решта табору може збунтуватися, якщо до вас застосувати поблажливіші стандарти, ніж до решти. Таким чином вони дійшли до компромісного рішення, й Еллі зголосилася. Еллі має носити камінь у роті, лише поки ви його не заберете. А ви маєте його носити в роті лише до...

— Джеймі, я ціную твою прямоту. Але тобі варто зрозуміти: хай що ви собі там навирішували, я в жодному разі не збираюся пхати собі камінь до рота, наче в акті середньовічної покути. Якщо ти цього не доганяєш, то не в однієї Еллі тут каміння в голові.

Вони вийшли до південно-східного рогу каплиці, біля східців, що вели до жіночого гуртожитку в підвалі. Троє Пильнувальників сиділи на колодах, наспівуючи сільський і навдивовижу жорстокий гімн — «Його розп’яли на хресті»[100]. Очі в них сяяли, наче мідні монети, а драконяча луска на руках жевріла