Пожежник - Джо Хілл
Але, розумієш... до обіду я вже й забув про те все думати. Невдовзі вже міркував, що то лише один з тих апокаліптичних сценаріїв, яких на наше століття випало повно: епідемія пташиного грипу, яка винищить мільярди людей, чи астероїд, що розколе планету навпіл. Ти цьому ніяк не зарадиш, і стається це з бідолахами на іншому боці світу, а вдома діти чекають з домашньою роботою, тож ти просто перестаєш про це все думати.
Наскільки це взагалі було можливо. Ця тема потрапила у заголовок кожного електронного листа і тридцять найтоповіших тредів усіх інтернет-форумів спільноти мікологів. Проводилися численні вебінари, конференції та президентські комітети. Було направлено звіт до Сенату. Якийсь час я стежив за всім чисто з академічної цікавості. А ще, ти ж мене знаєш, сестро Вілловз, я люблю повимахуватися. На всіх тих приватних барбекю я заробив собі неабияку повагу за свої дослідження спори. Думаю, на буденному рівні до мене навіть не доходило, що ця штука може й до нас дістатися, аж поки не спалахнула Манітоба[93] і ніхто не знав, як її загасити. То було десь за місяць до перших випадків у Бостоні.
Та який сенс був у всьому цьому знанні? Якби то була звичайна чума, як і всі інші, можна було б ховатися. Попрямувати до лісу. Зібрати всіх близьких, запхатися десь у діру, позабивати двері й чекати, поки інфекція сама не вигорить. Але це... Одна людина, що переносить спору, може розпочати пожежу, котра винищить півштату. Ховатися в лісі — це те саме, що на сірниковій фабриці. Принаймні в містах є пожежні частини.
Я можу тобі точно сказати, де і як я її підхопив. Я можу сказати, де всі ми були, коли підхопили її, бо ж, звісна річ, ми були всі разом. Гуляли на вечірці з нагоди тридцятиліття Керол, на самому початку травня. Ми з Сарою щойно з’їхалися, щоб жити разом. У нас був маленький басейн, але було так холодно, що нікому не кортіло в нього лізти. Нікому, окрім Сари. Вечірка не те, щоб була гучною: лише Том, діти, Сара з Керол і я, а ще безглютеновий торт для іменинниці.
Ми з Сарою часто дискутували до пізньої ночі про те, чи Керол взагалі колись займалася сексом. Молодшою вона цілих п’ять років була заручена з дуже побожним молодим чоловіком, про якого всі знали, що він гей, окрім, очевидно, самої Керол. Я думаю, він був одним з тих чемних стривожених молодиків-педиків, яких вабить до релігії, бо вони сподіваються, що зможуть відмолитися від гомосексуалізму. Сара казала, що сумнівається, чи вони з Керол взагалі колись спали разом, хоч і обмінювалися доволі пристрасними електронними листами. Керол застала свого нареченого зненацька, коли хлопець проходив ординатуру в теологічному інституті Нью-Йорка, у ліжку з дев’ятнадцятилітнім студентом-танцівником з Куби.
Якось я запитав Сару, чи не може такого бути, що Керол сама лесбійка. Вона довго супилася і зрештою відказала, що, на її думку, Керол просто гидує самою ідеєю сексу. Вона ненавиділа пов’язаний з цим безлад. Керол хотілося б, щоб кохання було наче кавалок мила: очисне, гігієнічне втирання. А ще вона казала, що Керол сповна володіла їхнім батьком і то був єдиний чоловік, який бодай щось для неї означав у житті.
Часом Керол і Сара ставилися одна до одної дуже сторожко. Коли Сара була підлітком, ще й вагітною, Керол надіслала їй гнівного листа про те, що та розбила батькове серце, і пообіцяла більше ніколи з нею не розмовляти. Так воно насправді й було, аж поки не народився Нік. Сара знову виділила у своєму житті місце для сестри, та справи у них завжди були непростими. Керол часом змагалася за увагу так по-дитячому, що це навіть бувало кумедно. Якщо Сара перемагала у «Скребл», Керол вдавала напад кашлю і заявляла, що це через контакт з якимось алергеном, тож батько віз її до лікарні. Коли Сара й Том заводили розмову про Віктора Гюго, Керол наполягала, що Сара не може сповна насолодитися його романами, оскільки не читала їх в оригіналі, французькою. На подібне Сара просто реагувала зі сміхом. Мені здається, їй шкода було Керол, яка постійно змагалася з нею, і вона докладала зусиль, щоб робити їй добро. Як вечірка на її день народження.
Я саме лаштувався йти в дім, щоб узяти собі ще пиво, коли пролунало гучне гупання — наче щось важке випало десь далеко з вантажівки, щось настільки важке, що вода в басейні взялася брижами. Усі роззирнулись довкола — навіть Нік, який відчув вібрацію ногами. Сара стояла біля мілкого краю басейну, вся вкрита гусячою шкірою, з синіми губами, гарненька, дослухаючись, чи не пролунає ще щось. Нік побачив це першим — темна вежа маслянистого диму, який здіймався на одному кінці кварталу. Гупнуло знов, і знов, а тоді ще кілька разів підряд, достатньо гучно, щоби затремтіли вікна й затряслося столове срібло.
Завили сирени. Сара сказала, що їй здається, то була аптека CVS на розі вулиці, і перепитала, чи не міг би я вийти на ґанок і глянути.
Багато сусідів повиходили до хідників і стояли в затінку дерев. Вітер змінив напрям і поніс дим уздовж вулиці. О, сморід був ще той. Наче обвуглені шини й тухлі яйця.
Я пройшовся кварталом, поки не дістався до аптечної крамниці CVS. Один її бік перетворився на палахкотливий стовп червоного полум’я. Якась жінка ридала на узбіччі, витираючи собі футболкою сльози. Я мав носовичок, тож простягнув їй і запитав, чи вона не постраждала. А вона відповіла, що в неї на очах ще ніколи ніхто не помирав. Розказала, що хлопець на мотоциклі в’їхав у заґратовану шафу позаду аптеки, ту, де зберігалися балони з пропаном. Вони вибухнули один по одному, як вервечка велетенських петард. Хтось промовив, що пекельний вийшов нещасний випадок, на що вона відповіла, що то не просто нещасний випадок. Сказала, що хлопець палав ще до того, як в’їхав у цистерни з пропаном. Що він був схожий на Примарного вершника[94]. З її слів, козирок шолома було припіднято, і всередині був палаючий череп — полум’я і вишкір зубів.
Я повернувся додому, хотів загнати усіх всередину. Без жодних чітких причин. Лише... якесь невиразне передчуття було. Усі вони стояли на тому ж місці, витріщившись на дим. Усі вони стояли під снігом. Почало сніжити, розумієш. Великі,
