Пожежник - Джо Хілл

— Як це, фенікса пошлю? — запитуючи, Гарпер пригадала Марті, приятеля Мальборо-Мена, який щось про це белькотів: «Сучий велетенський вогненний птах, з розмахом крил у тридцять футів, спікірував і бомбанув по них. Підлетів так близько, що мішки з піском спалахнули вогнем!»

— О, та то один з моїх маленьких фокусів. Трохи феєрверків, щоб вразити тубільців, і, на щастя, дещо таке, що мені вдається робити дистанційно. Ти та кілька надійних помічників маєте знайти бічну вуличку, подалі від табору. Верден-авеню згодиться, це навпроти кладовища, і так вже склалося, що мені відомо, що десятий номер там вільний. Припаркуєтеся на під’їзній доріжці і...

— Звідки ти знаєш, що десятий номер вільний?

— Там жили ми з Сарою. Я хочу, щоб за тиждень ви викликали дев’ять-один-один. Скористайся мобільником — в Бена їх має бути ціла колекція. Скажи екстреній службі, що у твого дорогенького старенького татуся серцевий напад. Коли запитають, запевни, що не маєш на собі драконячої луски. Скажи, що тобі потрібна швидка, і чекай.

— Швидку без ескорту поліції не відправлять.

— Так, але про це не турбуйся. Для цього й потрібен буде Фенікс — моє маленьке світлове шоу. Коли вони стануть перед будинком, я потурбуюся всіх розігнати, а ви вже заграбастаєте всі необхідні припаси. Звісно, було б краще, якби ви могли просто поїхати геть на швидкій, але...

— Там буде «ЛоДжек»[96]. Або інший спосіб відстежити авто.

— Точно.

— Я не хочу, щоб хтось постраждав. Люди у швидкій ризикують життям, щоб допомагати іншим.

— Ніхто не постраждає. Я їх до чортиків налякаю, от і все.

— Мені не до вподоби просити тебе про допомогу. Ти завжди такий. Поводишся загадково, коли це зовсім не обов’язково, бо тобі подобається, щоб усі сушили собі голови, думаючи про тебе. Це дешевий кайф.

— Не відмовляй мені в маленьких насолодах. Ти отримаєш усе необхідне. Не бачу причин, чому б і мені трохи не потішитися.

— Я отримую далеко не все. Якби я сама могла робити те, що вмієш ти, мені б не довелося про це тебе просити. Будь ласка... Джоне. Можеш бодай спробувати мене навчити?

Його погляд ковзнув повз неї і знову попрямував до печі.

— З тим же успіхом можеш попрохати рибу навчити тебе дихати під водою. Усе, йди. Боки болять і я маю трохи поспати. Без цигарок не вертайся.

— Ти пробував навчити її? Сару?

Він цих слів він здригнувся. На якусь мить його очі сповнилися таким болем й здивуванням, наче вона копнула його по ребрах.

— Ні. Не я, — пізніше їй спаде на думку, що то було досить дивне заперечення. Він витягнувся, повернувшись на здоровий бік, а вона вп’ялася поглядом у кістлявий вигин його спини. — Тобі хіба не треба доглядати за іншими? Можеш покрапати заспокійливий бальзам свого вміння шукати підхід до хворих на душу комусь іншому, сестро Вілловз. Із мене досить на один раз.

Гарпер встала і взула черевики. Застібнула на собі парку. Зібрала докупи речі в торбу. Вона спинилася, занісши руку до клямки.

— Сьогодні я три години провела, ховаючись у шафці, а за дюжину футів від мене стояв мій колишній. Я три години слухала, як він розводиться про все те, що він вчиняв з хворими людьми. Він і його нові приятелі. Три години розповідей про те, що він зробив би мені, якби випала така нагода. На їхній погляд, поганці в цій історії — це ми. Якщо він знову мене побачить, то вб’є. Якщо йому випаде шанс, він повбиває усіх в цьому таборі. А по тому почуватиметься, наче гарно виконав роботу. У власних очах він був тим хлопцем у ковбойському капелюсі з серіалу «І мертві підуть», який нищить зомбі[97].

На це Пожежник змовчав.

— Одного разу ти вже мене врятував, — провадила вона. — Я довіку буду за це перед тобою в боргу, хоч би скільки ще мені того віку випало. Та якщо я помру в наступні кілька місяців, а ти міг би мене навчити, як стати подібною до тебе — як захистити себе? Це буде те саме, якби ти просто сховався тієї ночі в лісі і дозволив Джейкобу мене вбити.

Пружини на ліжку важко рипнули.

— Я хочу прожити достатньо, щоб народити цю дитину. Якщо Бог може допомогти мені вижити протягом наступних трьох місяців, я готова молитися. Якщо Керол Сторі може вберегти мене від смерті, я співатиму з нею «Кумбайя»[98], поки не пересохне горло. А якщо ви, містере Руквуд, можете навчити мене чогось корисного, я навіть готова змиритися з вашим зверхнім ставленням, відсутністю хороших манер та недоробленими філософськими проповідями. Але навіть на мить не думайте, що я спинюся. Ви маєте життєдайні ліки, і вони мені потрібні, — вона прочинила двері. Знадвору до хижі влетіло завивання вітру, жахливе й мелодійне водночас. — І ще одне. Я не казала, що не маю цигарок. Я сказала, що не маю цигарок для тебе. І не матиму... поки ти не напнеш свого вчительського капелюха й не проведеш для мене перший урок «Як вижити від самозаймання». А доти «Ґолваз» залишатиметься у мене в торбі.

Коли вона зачинила по собі двері, він почав волати. Дорогою до човна Гарпер вивчила для себе кілька нових лайливих слів. Особливо до душі їй припало «вольтонута». Його вона вирішила приберегти для особливої нагоди.

9

Гарпер навіть не здогадувалася, що біля пірса на неї вже чекають, аж поки човен не гупнувся об нього і з темряви не потягнулася рука.

— Сестро Вілловз, вам допомогти? — запитала Джеймі Клоуз.

Здавалося, що до неї промовляє сама сутінь. Гарпер заледве могла розібрати силует Джеймі — згорблену постать на тлі темних сосон, що погойдувалися від вітру, темних звивистих хмар на темному небі. Вона була не сама: хтось узявся пришвартовувати човен. Еллі. Гарпер впізнала її за гнучкою хлоп’ячою статурою та граційними рухами.

Гарпер узяла Джеймі за простягнуту руку, а тоді завагалася. Полотняна торба з запасами була затиснута під лавою, на якій вона сиділа, і поміж інших речей у ній лежали цигарки, ром, розчинна кава і чай. Те, що належало їй, було вже спільним, згідно з давніми табірними правилами, — та тепер вона сама собі складала правила. Якщо випивка й цигарки допоможуть вивідати таємниці Пожежника, то табір може обійтися і без них.

Гарпер засунула руку під сидіння і витягла з торби аптечку першої допомоги. Вона підвелася, залишивши решту на місці.

Вона глянула повз Джеймі,