Українська література » » Пожежник - Джо Хілл

Пожежник - Джо Хілл

---
Читаємо онлайн Пожежник - Джо Хілл
я більше часу згаяв у пабах, ніж в аудиторіях. Я відійшов добряче так й мало не поцілив у самісіньке «яблучко», навіть не розігріваючись. Зненацька всі позамовкали, вражені моєю майстерністю.

Сара ж навіть оком не змигнула. Вона дістала в себе з-за поясу маленький топірець, відійшла до лінії і жбурнула його. Не те що в «яблучко» поцілила, а мішень навпіл розрубила. До мене вона промовила: «А ти не казав, що обов’язково дротик кидати». Ну, отак-от я і став Шпурлею Джоном, через те, що добре шпурляв ті дротики.

Гадаю, тоді все й зародилося — те почуття, наче нам судилося бути разом.

Коли табір лише розпочав роботу, Еллі з матір’ю заледве розмовляла. Їй тоді було чотирнадцять років, і з нею саме кинув працювати вже третій психотерапевт, якому вона запустила прес-пап’є по яйцях. Вона розтрощила материне авто, коли каталася в ньому з хлопцями. Старшими хлопцями. Не скажу, звісно, чи її гнівливість коренилася в тому викраденні, яке її батько скоїв, коли вона була в третьому класі, та ці спалахи люті вже точно були чимось більшим за типові підліткові вибрики. Вона ненавиділа матір за найменший контроль, який та намагалася їй нав’язати, ще більше лютуючи через те, що її змусили стати стажером-вихователем. Перші кілька днів видалися нестерпними. Еллі кидала дітей і йшла собі клацати щось у телефоні. Якщо їй не подобалося, що подавали у кафетерії, вона автостопом добиралася до міста і зустрічалася з друзями. І тому подібне.

Сара вирішила, що Еллі разом з нею піде в похід з ночівлею до Джейд-Велл — ковбані крижаної води попід вісімнадцятифутовою кручею. Напевно, вирішила її придушити й подумала, що посеред глухого темного лісу легше буде позбутися тіла. Потрібен був ще один дорослий, і записали мене. Ми рушили з дюжиною малих дітей у десятимильний похід, продираючись крізь хмари комарів. Дякувати Богові, діти були глухими. Еллі з Сарою лаялися одне на одного всю дорогу. Тільки-но Еллі зиркнула у свій телефон, Сара відразу ж його конфіскувала. Еллі відводила гілки, щоб ті з силою гатили матері по обличчю. Дітлахи знали, що щось негаразд, і дедалі більше нервувалися.

На момент, коли ми дісталися Джейд-Велл, вони обидві вже горлали одна на одну. Усі були попалені сонцем і погризені комарами. Сара нетямилася від люті на Еллі, яка забула спрей від комах в автобусі, а Еллі злилася, що Сара в цьому звинувачувала її одну. Що ж до мене, то я готовий був уже все кинути. Вони обидві стояли на краєчку кручі, і я просто не зміг стриматися. Узяв обох попід руку і жбурнув зі схилу, отак прямо в чоботях. І знаєш що? Вони обидві випірнули регочучи... регочучи й плюючись водою одна в одну.

І аж до самого кінця походу вони згуртовано мені капостили. Коли подавали хот-доги, то мені дістався тампон у булочці. О другій ночі вони відгорнули дах намету й обдали мене крижаною водою. Оббризкали лаком для волосся замість лосьйону для засмаги. І знаєте що? То було добре. Похід назад був настільки ж радісним, наскільки похід туди був кепським. Діти почали боронити мене від Рейнджера Сари та Стажера-Видри Еллі. Особливо Нік. Гадаю, Нік вирішив, що його обов’язок — захищати мене від божевільних жінок з його родини. До кінця літа він був моїм охоронцем.

В останній тиждень табору був ще один похід з ночівлею. Саме в ту ніч Сара розстібнула вхід до мого намету й залізла всередину, сказавши лише: «Я правильно розіграла свою карту?»

По тому нам випало пробути разом десь майже рік. Їй кортіло поплавати у Великому бар’єрному рифі. Шкода, що ми не поїхали. Що не читали одне одному книжок. Нам випав один вікенд у Нью-Йорку для сексі-шмексі-штучок, поки її батько доглядав за дітьми. Шкода, що не більше. Що ми так мало гуляли разом. Шкода, що ми так багато часу проводили перед ящиком. То було приємно, ми обнімалися, сміялися з Стівена Кольбера та Сета Маєрса, але спогади з того були такі собі. Ми займалися такими звичними, банальними речами. Замовляли піцу й бавилися в «Нісенітну гонитву»[92] з її батьком та сестрою. Допомагали дітям з домашніми завданнями. Разом мили посуд куди частіше, ніж кохалися. Що це за життя таке?

— Реальне життя, — відказала Гарпер.

Розповівши історію свого залицяння, він більше не підводив на неї очей. Натомість втупився у власну тінь, яка здіймалася і спадала, майже як хвиля, у світлі багаття, що вирувало в печі.

— Я згаяв більше часу, гадаючи про все те, що ми так і не зробили разом, ніж думаючи про все те, що ми таки робили. Так, наче ми відкоркували пляшку доброго вина, зробили по ковтку... а тоді незграба-офіціант звалив пляшку додолу, і ми так і не встигли скуштувати ще.

Уперше я побачив спору під час сніданку-презентації у Бостонському товаристві мікології, за три місяці до Сіетла, — пояснювати, що він мав на увазі під «Сіетлом», не доводилося. Вона розуміла, що він говорить про Спейс-Нідл. — Чолов’яга на ім’я Гокінз, який щойно повернувся з Росії, влаштував нам сорок хвилин «Паверпойнту» про спору. Не знаю, що злякало мене більше: знімки чи сам Гокінз. Рот у нього постійно пересихав. Він осушив півграфина води, поки доповідав за трибуною. І говорив так стиха, що доводилося напружувати слух, аби його розчути. До нас долинали тільки уривки: «вектори хвороби», «шляхи зараження», «клітинне займання». Тим часом він демонстрував нам усі ці горор-знімки, на яких були обвуглені трупи, самі зуби й почорніла плоть. Повірте мені, ніхто не квапився вертатися до буфету, а ось біля бару метушня була ще та. Цей хлопець, Гокінз, на завершення додав, що наразі підтверджених смертей від спори лише сімдесят шість — на Камчатці. Внаслідок них зчинилася низка лісових пожеж, через які вже загинуло п’ятсот тридцять інших людей. Міським зонам завдано збитків майже на вісімдесят мільйонів доларів, і росіяни втратили чотири тисячі триста акрів найцінніших у світі лісозаготівель. Гокінз зазначив, що три нещодавні випадки захворювань у Канаді наштовхують на думку, що даний патоген може передаватися інакше, аніж інші традиційні віруси, і потребує нагального подальшого вивчення. За його підрахунками чверть мільйона хворих у Штатах з легкістю призведуть до смерті понад двадцяти мільйонів людей і перетворять більш ніж шість мільйонів акрів на згарище.

— А це багато?

— Приблизно площа Массачусетсу. Мушу зізнатися, тоді він нас до чортиків налякав, але якщо озирнутися назад, то він ще був досить стриманим в оцінках. Я припускаю, що в

Відгуки про книгу Пожежник - Джо Хілл (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: