Балтазар прибуває в понеділок - Теодор Костянтин

— Залиш їх до біса; тих порушників, фельдмаршале. Тепер веди мене до капрала Детунату. Зрозуміло?

Сірник знову рвонувся до смуги, та, бачачи, що й цього разу його зупинили, ліг до ніг Пескулеті й притих. В голові Пескулеті раптом зародилася підозра.

— Товаришу капітан, Сірник або здурів, або…

Та не насмілився продовжувати;

— Може, здурів.

— Що ми тепер робитимемо, товаришу капітан?

— Повернемося на прикордонну заставу.

Капітан Кодру зайшов до кабінету саме тоді, коли полковник Іонашку скінчив телефонну розмову. Уже розвиднілося. Світло було, мов каламуть, мов каламутний Дунай, коли, вода прибуває, коли буйки розгублено жаліються. В кабінеті світло було різномасне, клало тіні, особливо на обличчі полковника.

— Не знайшли його? — спитав полковник.

У нього були червоні від безсоння і втоми очі. Може, через втому погляд очей став невиразним.

— Не знайшов його, товаришу полковник.

— Зник!.. Просто зник!..

І подивився на капітана з жалем, з неясним жалем.

— Товаришу полковник…

Та полковник не дав продовжувати.

— Ну, і тепер думаєш, що його вбили порушники?

— Як ви додумалися до правди, товаришу полковник?

— Припустив, капітане. Це — був лише логічний висновок.

— …І ви дали мені піти, не попередивши мене?

Його репліка звучала докором, лише докором, хоч внутрішньо капітан злостився. Він був такий злий, що майже ненавидів полковника. Хоч полковника запідозрював про те, що трапилося, він дав йому змогу піти шукати Детунату.

— Тоді, коли ви йшли, у мене була лише непевна підозра. Але по тому, розмовляючи з черговим сержантом, я дізнався, що ваш Детунату носить черевики на. замовлення, бо взуття його розміру немає на жодному військовому складі.

— Немає, тому полковий швець зробив йому ще пару запасних.

— Які тепер знаходяться на складі прикордонної застави. Коли я дізнався про це від чергового, який випадково був завідуючий складом, я попросив його принести мені один черевик. І в той час, як ви шукали… труп капрала, я машиною доїхав до смуги й зробив невеличку перевірку. Так от, капітане, знайте, що черевик Детунату точно вкладається у слід на смузі.

— Точно вкладається! — повторив капітан з якимось відчаєм, хоч передчував правду ще раніше, ніж дізнався про неї від полковника.

— Якщо не вірите, перевірте й ви ще раз.

— Я ніскільки не сумніваюся, товаришу полковник. Та здається, що це якийсь кошмар… Ви не знаєте. Детунату…

— А ви дійсно його знаете? — скептично спитав полковник.

— Думав, що знаю, товаришу полковник.

— Ви гірко помилилися, якщо тепер, коли ви знаєте, яку свиню він вам підклав, вам здається, що це якийсь кошмар.

— Будь-хто інший на моєму місці помилився б так само. Дозвольте мені, навіть вам це сказати, товаришу полковник.

— Може, й так. Я вам не заперечую. — Потім іншим тоном — Розкажіть мені про цього Детунату. Це розумна, непересічна людина?

— Я не сказав би, що він дурень. Та однак він не виділявся особливим розумом. З точки зору навиків прикордонника Детунату — Це той, кого розуміють під виразом «передовий прикордонник». Дуже свідомий, заполонений честолюбством — бути першим в усьому, плюс до цього його виключний талант викривати порушників. Я міг би. сказати, що того, чого він незумів досягти своїм розумом, він досяг завдяки гидній заздрості волі.

— А ще що, капітане?

— Ще що?

Капітан із здивуванням констатував, що він не може нічого більше, додати. Якщо, наприклад, полковник попросив би його охарактеризувати Детунату до того, як він дізнався, що з ним трапилося, він міг би намалювати його повний різнобічний портрет. Та тепер він відчував, що не може цього зробити. Його враження стосувалися ніби не справжнього Детунату, а когось, хто фактично насправді й не існував.

— Не знаю! Я приголомшений. Не розумію, як він зумів так майстерно ховати свою справжню суть.

— Коли вам його послали на заставу?

— Рік тому, разом з іншими.

— Як ви собі пояснюєте, що він досі не перейшов? Зрештою він міг це зробити десятки разів.

— Міг, звичайно.

— Тоді чому він цього не зробив?

— Не знаю!.. Не розумію!..

— Чому ви не думаєте про те, що він перейшов не сам? Припущення полковника вразило його.

— Товаришу, полковник, невже ви гадаєте, що Детунату теж шпигун? Детунату? Коли б ви його знали!.. Проста людина!..

— До вашого відому капітане, розвідувальним службам потрібні не лише тузи, а й дрібні агенти на зразок Детунату. Часто такий один дрібний агент приносить неоціненну користь тим, хто йому платить. Наприклад, ваш Детунату. Хіба мало користі він їм приніс? Він допоміг перейти кордон дуже значному шпигунові.— Товаришу полковник…

Капітан більше не продовжував. Який сенс розповідати полковникові, нібито він почуває себетак, мов переживає поганий сон? Він йому вже казав.

— Цей Детунату — саме той солдат, який одержав кілька відпусток у винагороду за затриманих порушників?

— Так, товаришу полковник.

Цього разу йому вже не важко було зрозуміти зміст полковникового запитання. Майже з жахом він у свою чергу спитав:

— Ви гадаєте, що в час відпусток Детунату розголошував таємниці?

— Невже вам здається, що в подібних справах має якесь значення те, що ви чи я гадаємо? Важливі факти. Та, на жаль, вони нам зовсім невідомі. Коли йдеться, звичайно, про найважливіші. Зате інші можуть бути інтерпретовані більш-менш вірно. Наприклад, звідки нам