Випадковий свідок - Мерайя Д Рок
***
А в квартирі сварка була в самому розпалі. Малкольм почув гнівні жіночі крики ще коли піднімався сходами, а в коридорі рівень шуму явно перевищував допустиму норму.
- Хто відшкодує мені збитки?! – жінка кричала, тицяючи Коліна в груди пальцем.
- Збавте оберти, мем, якщо не хочете, аби вас притягли до відповідальності за напад на поліцейського при виконанні! – гаркнув Малкольм, дістаючи свій жетон. – Детектив Джексон Малкольм, поліція Гранд-Форксу! Це – молодший детектив Колін Сміт. І якби ви не горлали, мов різана курка, то роздивились би і його жетон!
Він терпіти не міг такий зарозумілий тон. Тим більше – на місці злочину. Тим більше, якщо ним спілкувалися з його людьми. Малкольм жив із девізом: «Горланити на моїх людей маю право лише я». Тому впевнено відтіснив нервову домовласницю подалі від Коліна і суворо втупився на неї поглядом, що не віщував жінці нічого хорошого.
ВВона замовкла, певне, не очікуючи подібно. Кілька разів глибоко вдихнула, і, нарешті, промовила цілком нормальним тоном:
0 Перепрошую. Важкий день, ще й оце… Напевно, то я від шоку. Не кожен день в моєму будинку когось вбивають…
- Не кожен, мем. – Малкольм теж змінив гнів на нейтральність. – Інакше би ви знали, що страховка покриє усі витрати. Вам просто слід заїхати до нас, ми випишемо всі необхідні папери.
- Боже, це якийсь кошмар! – уся войовничість жінки кудись подівалася, вона втомлено і приречено опустила плечі. – Як… Як це сталося? Чому? Боже, я ж вчора її бачила!
А ось це вже було цікаво. Малкольм уважно поглянув на жінку, яка могла виявитися цінним свідком, який останньою бачив жертву живою. Крім того невідомого, який повідомив про її смерть.
- Ми з вами не з того почали, міс…
- Міссіс. – виправила його домовласниця. – Міссіс Монінг. Але можете звати мене просто Сара, ми тут не дуже звикли до міських реверансів.
