Випадковий свідок - Мерайя Д Рок
- Ну, незначущі новини, те, що відбувається конкретно в цей день. – Джиммі розвів рками. – Дохлі корови, акції в магазинах, збиті на перехресті котики… новини ні про що, аби забити блок новин о шостій.
- «Дурні новини», ясно. – Малкольм зрозумів, що не раз бачив такі новини на всіх каналах.
- Отож, ми поїхали на ферму, і Аннет і місіс Монінг посварилися. Вірніше, сварилася саме дружина фермера, а Аннет аж плакала. Ну, та жінка вміє довести людину до сказу…
- Дивно, мені вона здалася досить милою. – задумливо промовив Малкольм, але одразу ж згадав, як вона налетіла на Коліна. – Втім, можливо, я просто застав момент, коли її накрив шок від того, що в її домі вбито людину…
- Так, Аннет навмисне переїхала в її дім. Як вона казала, аби тримати руку на пульсі справи. Спочатку ми копали під тих корів, бо раптом то робота конкурентів Монінгів. Але там все чисто було. Аж раптом Аннет натрапила на якусь сімейну історію.
- Яку? – одразу нашорошив вуха Малкольм.
- Я подробиць не знаю. – одразу попередив Джиммі. – Лише те, що розповідала Аннет. Вона займалася цим сама, я іноді їздив з нею знімати локації… Коротше, те, що я знаю: сімейка Монінга витіснила всіх своїх конкурентів, в тому числі і Фішборнів, які дестяки років тримали пасовиська в Девілс-Крік. Фішборни і Монінги дуже сильно ворогували, аж поки їхні діти не одружилися. Сара і Біллі-старший. – пояснив Джиммі, коли Малькольм мовчки поглянув йому у вічі, запитально вигнувши брову. – Сара Монінг в дівоцтві – Фішборн. І все, що лишилося в неї від родинного спадку – це два будинки в Девілс-Крік, квартири в яких вона здає, і магазин зброї.
- Магазин зброї? – Малкольм був не просто здивований, він був обурений. – Тобто місіс Монінг тримає магазин зброї в Девілс-Крік? – він не знав про це, але був впевнений, що сержант Блек був в курсі і йому не розповів.
- Ні, не в Девілс-Крік, а тут, в Гранд-Форксі. – Джиммі замислився. – Здається, десь по Демерс-Авеню. Це треба сспитати в Аннет… - він осікся, замовк. – Боже, я вже нічого в неї не спитаю…
Малкольм помітив, як очі Джиммі стали вологими. Йому було дуже шкода цього приязного хлопця, який, схоже, втратив дорогу йому людину.
- Мені дуже жаль, Джиммі. – він торкнувся плеча хлопця. – Співчуваю вашій втраті…
- Знаєте, Аннет була дуже… - Джиммі дивився кудись убік, і його голос звучав зламано і глухо. – Аннет вміла знайти добре слово для кожного, хто його потребував. Кажуть, ми цинічні, ну, журналісти. Але вона була найсвітлішою людиною, яку я знав. Вона стільки всього хотіла встигнути… - він рвучко повернувся до Малкольма і зазирнув, здавалося, прямо в душу очима, сповненими сліз. – Сер, я прошу… Знайдіть того, хто її вбив!
- Знайду. – твердо пообіцяв детектив. – Я знайду його, і він відповість за скоєне.
