Випадковий свідок - Мерайя Д Рок

                - Аннет знімала в мене квартиру майже рік. – Сара Монінг витерла сльози, що знову накотили на її очі, серветкою і нервово зітхнула. – Так мила дівчина… Приїхала минулої весни в наше містечко. Знаєте, я навіть пишалася, що наша телезірка живе в моєму домі.

                Вони сиділи в крихітній квартирці на тому ж поверсі, де була квартира Аннет Мейнсфілд. Сара відчинила її, коли не витримала перебування в місці, де щойно вбили людину, і попросила, аби розмову з детективом перенесли в інше місце. Малкольм бул не проти, тим більше, що вони вже закінчили огляд. Він прослідував за місіс Монінг, наказавши Сміту у Блеку опечатати квартиру вбитої. Колін мав прямувати в Гранд-Форкс – тут нічого було ловити, доки не проведено розтин і не досліджені усі зібрані на місці злочину докази. Розмову з домовласницею детектив вирішив провести разом із сержантом поліції.

                Житло, в яке вони пройшли, було вільним. Невеличка однокімнатна квартира, з крихітною вітальнею, однією ванною і зовсім малесенькою, ніби іграшковою кухнею, де якимось дивом умістився не лише куточок для приготування їжі, а й обідній стіл. Саме на кухні вони й сиділи.

                Сержант Блек приніс з найближчої крамниці каву собі і детективу, а для місіс Монінг – чай, який вона пила маленькими нервовими ковтками, скоріше гріючи руки об паперовий стаканчик, ніж куштуючи напій. Її породній погляд намертво прилипнув до протилежної стіни, де висів годинник, в якому, схоже, сіли батарейки. Стрілка спинилася на чверті по першій, хто знає скільки днів тому. Міссіс Монінг ніби гіпнотизувала її, подумки змушуючи зрушити з місця. Але та лишалася непорушною.

                Блек і Малкольм перезирнулися. Обидва розуміли, що домовласниця перебуває в шоковому стані. Перший порив кричати і тупотіти ногами в неї вже минув, і тепер вона просто намагалася якось склеїти себе. І сльози, що текли по її обличчю, були цілком нормальними. Особливо з урахуванням того, що вона і вбита були знайомі, і Сара Монінг дуже тепло відгукувалася про Аннет Мейнсфілд.

                - Саро, ви сказали, що бачили вбиту… Аннет… учора? – обережно запитав Малкольм. – Ви можете розповісти, що тоді сталося?

                - Так, так, звісно! – Сара стрепенулася, скидаючи з себе скам’яніння. – Так, ми… Вона дзвонила мені вранці. Були перебої з водою. І ми з сином приїхали, аби усунути неполадки. Мій син розуміється на сантехніці… Старший син…

                - Ви були тут вчора вдень? – Малкольм відчував, що натрапив на дещо важливе. – І… Вам нічого не видалося дивним?

                Сара якось невпевнено смикнула плечем.

                - Біллі сказав, що щось не так із трубами… Я не розуміюся на цьому, це треба його питати. Він все полагодив, і ми поїхали. Аннет була вдома. Хоча вона працює на студії… Працювала… - Сара знову тихо заплакала.

                - Вона не поїхала на студію. – Малкольм швидко записав в свій блокнот нагадування, аби уточнити на студії, чому Аннет не було на роботі в її останній день. – Вона біла наляканою чи схвильованою? – Сара похитала головою. – Можливо, мала якийсь дивний вигляд? Хворобливий чи засмучений?

                Сара напружилася, ніби питання детектива її зачепило. Але потім зітхнула і відповіла.

                - Ні, вона була звичайною. Тільки трошки сонною. Ніби, знаєте, майже не спала перед цим. Навіть відкрила нам в халаті на нічну сорочку. Я трохи здивувалася, бо вона нам дзвонила, тобто знала, що ми приїдемо, а не перевдяглася в нормальний одяг… - вона з надією глянула на Малкольма. – Це ж можна назвати дивним?

                Детектив ледь помітно підбадьорливо посміхнувся. Він бачив, що Сара старається допомогти, але було щось ще. Ніби й спроба допомогти, але Сара змушувала його лишатися насторожі якоюсь нещирістю в інтонаціях. Він ще не до кінця розумів, що саме не дозволяло до кінця повірити цій жінці, але нічого не міг зробити із собою.

                - Ви сказали, що були тут із сином, так? – він вирішив, що варто перевести тему. – А ми можемо з ним поговорити?

                - З Біллі? – чомусь Сара нервово стиснула пальці, аж картон стаканчику ввігнувся. – А… Ну, так… Тільки він зранку поїхав на пасовиська. Із батьком. І буде лише завтра.

                - Великі пасовиська? – ледь іронічно запитав Малкольм.

                Сара не вловила цю інтонацію, з гордістю кивнула і додала, злегка піднявши підборіддя:

                - Звісно! Ферма Монінга – найбільша в Північній Дакоті. Ми виробляємо крафтовий сир і вже двадцять років перші в цій галузі. Пасовиська у нас велетенські, детективе. Біллі буде завтра.

                - Добре, мем. Я просто хотів поговорити ще із ним. Можливо, він помітив щось дивне, та й ви самі сказали: якась проблема з трубами, яку може пояснити лише Біллі. – Малкольм побіжно здав назад. Врешті, ця жінка теж постраждала, в її домі вбили людину.

                Сара теж наче як спасувала, знов опустила голову донизу. Незважаючи на те, що він їй не довіряв, Малкольм вирішив більше не тиснути на цю жінку. Тим більше, що навряд чи вона може додати ще щось до вже сказаного. А от її син міг. Тому варто дочекатися його повернення.

                Малкольм замислився. В Гранд-Форксі справляться і без нього. Можливо, варто лишитися тут, аби зранку зайнятися розслідуванням у співпраці із сержантом. Але готелю в Девілс-Крік не було. Але… була порожня квартира…

                - І ще одне питання, місіс Монінг. Ви здаєте квартири на короткий термін?

                Сара здивовано поглянула на нього, і Малкольм пояснив:

                - Мені потрібно лишитися на декілька днів тут. Готелю немає, і я подумав, що міг би орендувати у вас житло.

                - Тут? – здавалося, що Сара ледь усвідомлює, що в неї питають.

                - Так. Ви ж здаєте житло, вірно? Я хотів би орендувати квартиру. Хоча би навіть і цю. – Малкольм посміхнувся своєю най чарівнішою посмішкою. – Вона доволі мила, а мені багато не треба.