Випадковий свідок - Мерайя Д Рок

                В понеділок вранці Малкольм сидів на студії Дакота Дейлі Ньюз і чекав, доки приїде оператор Аннет – Джиммі Моррісон. Він затримувався, тому детектив був вимушений очікувати його приїзду, опитуючи колег Аннет.

                На студії панувала важка атмосфера. Шоковані вбивством колеги, працівники виглядали пригніченими і засмученими. Дехто плакав, не приховуючи сліз. Дві жінки – в одній з них Малкольм упізнав ведучу прогнозу погоди – під руки вивели немолодого вже ведучого розважального шоу про риболовлю. Він не знав про смерть анкет, а коли приїхав – був шокований новиною.

                - Ми всі любили Аннет. – помітивши погляд, яким Малкольм провів старого чоловіка, промовив ведучий спортивної рубрики. Малкольм ледь пригадав його ім’я – Кертіс. – Аннет була такою… Як страшно говорити про неї в минулому часі. Сер, ви ж?..

                - Детектив, так. – кивнув Малкольм і простягнув ведучому руку для привітання. – Радий знайомсту. Шкода, що за таких обставин.

                - Дуже шкода. -  погодився той і представився. – Кертіс Мілліган.

                - Джексон Малкольм. Ви були добре знайомим з загиблою?

                Кертіс замислився. Малкольм уважно спостерігав за зміною виразу його обличчя. Цей підтягнутий чоловік здавався йому підозрілим. Це було щось на рівні інтуїції, та детектив звик довіряти їй.

                - Аннет важко назвати моєю подругою. – нарешті відповів ведучій. – Ми були знайомі і я поважав її. Вона була профі. Навіть дивно… - він нервово гмикнув. – Дивно, що вона була тут, з нами.

                - Що саме в цьому факті дивне?

                - Такі, як вона, швидко переходять на канали округу чи навіть штату. Більш-менш толковий спеціаліст, який вміє триматися в кадрі і доволі привабливий йде далі. А вона лишалася тут роками…

                - Скільки часу вона працювала тут? – Малкольм уважно подивився на Міллігана і замислився. Можливо, слід копнути її професійну діяльність? – Ви можете згадати, як давно вона на каналі?

                - Років десять точно. – Кертіс невпевнено смикнув плечем. – Одразу після коледжу прийшла. Спочатку була «принеси-подай», потім їй довірили начитати текст для телемагазину… Десять років чи щось близько того…

                - А ви? – Малкольм відмітив, що Мілліган невдоволено підібгав губи, ніби в нього нив зуб або почалася печія. Схоже, питання його засмутило.

                - Я тут вже п’ятнадцять років. – нарешті відповів Кертіс і зітхнув. – Як я вже й казав, по кар’эрних сходах підіймаються або красиві, або талановиті, а я ні перше, ні друге.

                Ведучому вистачило сили волі засміятися. Трошки ніяково, але доволі самоіронічно. Малкольм теж посміхнувся. І відповів, ні на мить не злукавивши.

                - Ну, мені подобається, як ви читаєте новини спорту. Думаю, ви талановитий.

                - Це дуже мило з вашого боку. – Кертіс підвівся і простягнув йому руку. – Мушу бігти, детективе. Ми вирішили відвідати батьків Аннет, висловити свої співчуття…

                - Ви знайомі з її рідними? – з подивом запитав Малкольм, також підводячись, аби потиснути руку ведучому. – Я шукав їхні контакти…

                - Ви маєте візитку? – Кертіс дочекався, доки Малкольм дістане гаманець, аби дістати візитну карту. – Я передам її матері. Їй слід вам подзвонити? Перепрошую, я не зовсім уявляю, як воно відбувається…

                - Так, нехай подзвонить мені в будь-який час, коли буде готова поговорити. І ви теж дзвоніть, якщо згадаєте щось, що на вашу думку, може допомогти слідству. О, здається, це містер Моррісон? – Малкольм помітив молодого чоловіка з широкими плечима і смаглявою шкірою, який озирався, ніби когось шукаючи поглядом.

                - Так, це Джиммі… Ну, всього хорошого! Лишайтесь з Дакота Дейлі Ньюз. – Кертіс ніяково посміхнувся, кивнув і швидко попрямував до виходу.

                - Джеймс Моррісон? – Малкольм попрямував до молодика, на ходу дістаючи свій жетон. – Детектив Джексон Малкольм.

                - Так, це я. – хлопець простягнув руку для привітання. – Будь ласка, звіть мене Джиммі. Я… Така страшна трагедія… Ви ж знайдете того, хто зробив це з Аннет?

                - Зроблю все можливе. – вагомо відповів Малкольм і відвів Джиммі убік. – Думаю, нам слід поговорити. Я сподіваюся, що ви дасте найцінніші свідчення, адже ви проводили з загиблою найбільше часу…

                ***

                - Вона все ще копала під Монінгів. – зітхнув Джиммі, коли вони сиділи в невеличкому дворику позаду студії і пили каву. – Не під нинішніх – під старе покоління. Там така історія була! Дуже цікаво, і Аннет просто загорілася цією темою.

                - Міссіс Монінг мені про це не говорила? – задумливо промовив Малкольм. – Хоча вона була в такому шоці… Вона останньою бачила Аннет живою, вона і її старший син.

                - А, Біллі-молодшший. – кивнув Джиммі. – Молодий бичок… Мав з ним не надто приємну розмову. Йому не подобалося, що навколо ферми бродять журналісти. – пояснив Моррісон, помітивши зацікавлений погляд Малкольма. – Старий Монінг ще не здав позицій, а синочок вже приміряє його шпори…

                - А чому Аннет почала розслідувати історію ферми Монінгів? – Малкольм не став говорити, що так і не зустрівс того «молодого бичка», хоча він мав приїхати в неділю, але Сара сказала, що син і досі на пасовиськах.

                - Це ще минулого року почалося. – почав свою розповід Джиммі. – В квітні, здається. Ми нудилися, бо нічого не траплялося. А потім у Монінгів здохли корови. Вісім штук, їх щойно купили у Південній Дакоті, у якихось тамтешніх фермерів – не згадаю прізвище, але є записи… Отож, здохли корови… Це могла бути епідемія, або нещасний випадок. Тоді була наша черга на «дурні новини», тому ми поїхали на ферму.

                - «Дурні новини»? – запитав Малкольм, не втримавши цікавість.