Випадковий свідок - Мерайя Д Рок
Детектив Джексон Малкольм страшенно не любив спілкуватися із поліцією в маленьких містечках. І хоч Гранд-Форкс теж не був мегаполісом, але, все ж, на фоні Девілс-Крік здавався величезним містом.
Девілс-Крік з усіх міських атрибутів мав лише район багатоповерхівок в самому центрі, де серед офісних будівель були й житлові, де проживала, в основному, несімейна молодь. А в іншому – це було типове крихітне містечко, де всі усіх знали. І жахливо ненавиділи чужаків. А Малкольм був тут чужаком.
Та ще й таким, який розмахував жетоном, вимагав кудись їхати і щось робити. І все це через те, що, бачте, мав інформацію про якесь там вбивство…
– Це маячня! – вперто повторював шеф місцевої поліції сержант Блек, доки вони підіймалися сходами до квартири Аннет Мейнсфілд. – Сер, якби щось сталося, нам би повідомили.
– Ви добре знаєте міс Мейнсфілд? – ігноруючи бурчання поліцейського, запитав Малкольм.
– Як і всіх у місті! – не без пихи відрізав коп.. – ось її квартира. От побачите – зараз вона нам відчинить і посміється з того, що ви собі нафантазували! Аннет така, от побачите…
Двері були відчинені. Навіть прочинені – між одвірками і металевими дверми можна було вільно просунути руку. З квартири лилася ледь чутна музика – Ед Ширан співав свій хіт про те, як він танцюватиме пасодобль з жінкою, яку він кохає. Малкольм озирнувся на сержанта і потихеньку витягнув пістолет з кобури. Щось було не так. Зовсім не так…
На диво, сержант Блек повівся відповідно моменту. Малкольм чекав бухтіння, заперечень, але коп. вправно висмикнув свою зброю, притиснувся до стіни з іншого боку дверей, і потихеньку відчинив двері сильніше.
Чоловіки завмерли, вираховуючи, чи є хтось в квартирі. Але жодного звуку не було, тиша лишалася непорушною. Малкольм, кивнувши сержанту, обережно ступив через поріг, намагаючись рухатися нечутно. Так, він мав би пропустити копа, та Блек стояв в невигідній позиції. Хто знає, що там було за тими прочиненими дверима?
В коридорі було темно. Під черевиками Малкольма хруснуло розбите скло. Він завмер, чекаючи, доки очі звикнуть до напівтемряви квартири. Макхнув рукою Блекові, аби той теж заходив. Відмітив розбиту вазу на підлозі, скинуті з вішака пальто і сумку, елегантний жіночій чобіток, який самотньо валявся біля дверей у ванну.
Блек рвучко відкрив двері, під якими лежав чобіток. Так і є, ванна кімната, темна і порожня.
– Чисто! – прошепотів Блек і рушив далі коридором, на кухню. – Чисто!
Малкольм терпляче чекав, доки сержант перевірить усе, перш ніж рушив вглиб квартири, на звук музики. Позад нього скрадався Блек, прикриваючи спину. Малкольм сподівався, що той теж відмітив погром в оселі міс Мейнсфілд: перевернутий столик, розкидані папери, розрізану обивку крісла. Здавалося, тут щось поспіхом шукали.
Аннет вони знайшли у спальні. Малкольм з першого погляду впізнав її – журналістку, яка брала в нього інтерв’ю для вечірніх новин. Він тоді саме розкрив справу викрадення дитини, і його смикала преса. Аннет вирізнялася з усіх молодістю і красою, а ще прискіпливістю до деталей справи. Вона справила на нього враження і як журналістка, і як жінка.
А тепер вона лежала в закутку між ліжком і тумбою, в розкішному пеньюарі кольору спілої сливи, а її довге чорне волосся вкривало її зблідле обличчя. Здавалося, вона до останнього намагалася відбиватися – її руки вкривали дрібні порізи, а пеньюар був порваний, наче хтось смикнув його з усієї сили. Відкриті плечі були всіяні синцями, яким вже ніколи не змінити колір, адже Аннет померла до того, як вони налилися кров’ю в повній мірі. А тепер її серце спинилося навіки…
Малкольм міг навіть не перевіряти її пульс. Невідомий, що напав на молоду журналістку в її власній квартирі, холоднокровно перерізав її горло від вуха до вуха.
– Це марно, сержанте. – промовив Малкольм, коли Блек схилився, аби перевірити серцебиття жертви. – З такими пораненнями не живуть. Не чіпай тут нічого. Я викликаю свою команду з Гранд-Форксу. Це моя справа.
Сержант відсторонився, несхвально поглядаючи на Малкольма. Але потім кивнув, очевидно, ухваливши якесь важливе рішення.
– Гаразд. Ви головний. Але я хочу брати участь в розслідуванні. Вбивство на моїй території, детективе. Я маю право.
Малкольм замислився. З одного боку, він терпіти не міг, коли під ногами плутався хтось сторонній. А з іншого, в його команді був відчутний недобір – Ерін вже не могла працювати в полі. Вона, звісно, рвалася допомагати, але сам Малкольм ніколи б не дозволив їй ризикувати майбутньою дитиною.
– Гаразд, сержанте. – він важко зітхнув. – Ви в команді. Викликайте своїх, аби перекрили тут все, і повідомте домовласника про вбивство. Мій судмедексперт буде за пару годин.
Він набрав номер Коліна і, щойно почув трохи сонне «Алло», повідомив:
– Я обіцяв вихідний, Сміт, але плани доведеться поміняти. В нас мертва журналістка в Девілс-Крік. Забери доктора Фішер і давай сюди. Адресу я скину. Мені шкода, Коліне, та відпочинок поки відкладається…
