Хрещений батько - Маріо Пьюзо

біля його машини й залишилися стежити за вулицею. Він також був напоготові. Хоча майже повністю виключалося, щоб супротивник підозрював, що Сонні в місті, але завжди треба залишатися обережним. Він навчився цього під час гангстерської війни у тридцяті роки.

Він ніколи не користувався ліфтами, адже це смертельні пастки. Швидко піднявся вісьма прольотами сходів до квартири Конні. Постукав у двері. Він бачив, коли назустріч проїхала машина Карло, і знав, що сестра сама вдома. Ніхто не відповідав. Постукав ще раз і почув переляканий, несміливий голос сестри:

– Хто там?

Переляк у її голосі вразив його. Адже сестра завжди була життєрадісна, бадьора і небоязка, як, урешті, всі в їхній родині. Що за чортівня трапилася з нею?

– Це я, Сонні, – сказав він.

Всередині стукнув засув, двері відчинилися, і Конні, схлипуючи, впала йому в обійми. У подиві Сонні закляк на місці. Потім відхилив її від себе, розгледів напухле обличчя і все зрозумів. Він сахнувся від сестри, щоб метнутися вниз по сходах. Лють спалахнула в ньому, спотворивши обличчя. Конні побачила його стан і прикипіла до брата, не відпускаючи й намагаючись затягти його до квартири. Тепер вона плакала від жаху. Вона знала скажену вдачу старшого брата і боялася того, що мало статися. Тому-бо вона ніколи й не скаржилася йому на Карло. Зараз їй пощастило затягти його до квартири.

– Це я винна, – сказала вона. – Я почала з ним бійку, хотіла вдарити його, от він і дав мені ляпаса. Він не хотів так дуже. Я сама нарвалася.

Масивне вродливе обличчя Сонні було спокійне.

– Ти не збираєшся сьогодні провідати старого?

Вона не відповідала, і він додав:

– Я думав, що ти збираєшся, і тому заїхав по тебе. Все одно я був у місті.

Вона заперечливо схитнула головою.

– Я б не хотіла показуватися їм на очі в такому вигляді. Поїду серед тижня.

– Гаразд, – погодився Сонні. Він пішов у кухню і взяв слухавку. – Подзвоню лікареві, щоб прийшов оглянути тебе і зробив усе що слід. У твоєму стані тобі треба берегтися. Скільки місяців залишилося до пологів?

– Два, – відповіла Конні. – Сонні, я прошу тебе, нічого не роби, нічого.

Сонні зареготав. Щось жорстоке пробилося в рисах його обличчя, коли він запевняв її:

– Не бійся, я не зроблю твоєї дитини сиротою перед тим, як вона народиться.

Поцілував її в неушкоджену щоку і вийшов із квартири.

На Іст-Сайді, на Сто дванадцятій вулиці навпроти кондитерської крамнички, у якій заснував свою штаб-квартиру Карло Ріцці, понад тротуаром машини стояли в два ряди. На тротуарі перед крамничкою батьки перекидалися м’ячем зі своїми малими дітьми, котрих, як робили щонеділі, брали із собою, щоб покатати на машині й мати собі компанію, поки чекатимуть результатів змагань. Побачивши Карло Ріцці, вони припиняли гру, купували дітям морозиво, щоб ті відчепилися, і починали вивчати газетну інформацію про стартових пітчерів, вибираючи, на кого поставити в сьогоднішніх бейсбольних змаганнях.

Карло зайшов до великої кімнати за торговельним залом. Обидва його «писарі», і невеличкий жилавий Саллі Регс, і дебелий Коуч, уже були готові починати роботу. Вони приготували великі розліновані блокноти, щоб заносити ставки. На дерев’яній підставці стояла демонстраційна дошка, на якій крейдою вже написали назви шістнадцяти провідних бейсбольних команд, попарно, так, як вони сьогодні грали. Проти кожної пари обкреслено квадратик для позначення умов ставок. Карло спитав Коуча:

– Як сьогодні – телефон не підслуховують?

Коуч відповів:

– Ще не підключились.

Карло підійшов до телефона, що висів на стіні, і набрав номер. Саллі Регс і Коуч байдуже стежили, як Карло записав умови ставок на сьогоднішні бейсбольні ігри, як поклав слухавку, підійшов до дошки і поставив проти кожної пари умови ставок. Він не знав, що вони вже мали ці дані й тепер перевіряли його роботу. У перший тиждень він якось сплутав цифри, переписуючи їх на дошку, і створив тим самим «золоту середину» – заповітну мрію всіх гравців. Бо, ставлячи у нього на команду, а в іншого букмекера, у якого умови записані правильно, проти тієї ж самої команди, гравець не може програти. У такому разі у програші залишається лише Карло. Ця помилка того тижня коштувала шість тисяч доларів і підтвердила судження дона про свого зятя. Він дав наказ перевіряти все, що робив Карло.

Звичайно, високопоставлені особи «родини» Корлеоне ніколи б не турбувалися такою операційною дрібницею. Вони були відділені принаймні п’ятьма щаблями ієрархії. Та оскільки цей заклад розглядався як полігон для випробування зятя, то він залишався під безпосереднім наглядом Тома Хейгена. І йому доповідали щодня, як справи.

Тепер, коли все було готове, у підсобку кондитерської крамнички набилися клієнти, щоб поставити у своїх газетах умови ставок проти ймовірних переможців. Дехто, дивлячись на дошку, тримав за руку малих дітей. Один чоловік, що грав на великі гроші, допитувався, піддразнюючи, у своєї малої доньки, яку тримав за руку: «Ну, хто тобі сьогодні більше подобається, серденятко, – «Велетні» чи «Пірати»?» Зачудована колоритними назвами дівчинка й собі запитала: «А велетні сильніші за піратів?» Батько засміявся.

Біля обох «писарів» утворилися черги. Заповнивши бланк, «писар» відривав його, загортав у нього отримані гроші й передавав Карло. Карло виходив чорним ходом на другий поверх, де містилася квартира сім’ї хазяїна кондитерської крамниці. Він передавав на центральний пункт дані про ставку, після чого ховав гроші у невеличкий сейф, вроблений у стіні під вікном і замаскований гардиною, спалював папірець, спускав попіл у туалеті й повертався до крамниці.

Жодна гра в неділю не починається раніше другої години, і після першої хвилі клієнтів – сімейних чоловіків, що робили ставки і поспішали до своїх родин, щоб підвезти їх на пляж, – тяглися струмки нежонатих або заповзятих гравців, що і в неділю позбавляли свої родини можливості поїхати до моря і відійти від задушливої атмосфери літнього міста. Нежонаті – це гравці азартні, вони роблять великі ставки і приходять десь о четвертій, щоб поставити вдруге. Це вони змушували Карло Ріцці перепрацьовувати по неділях, хоча деякі сімейні чоловіки також, повернувшись із пляжу, поспішають поставити вдруге, щоб надолужити програне.

Десь о пів на другу потік клієнтів зменшився, Карло разом із Регсом могли вийти і сісти на ґанку перед крамничкою солодощів подихати свіжим повітрям. Обидва дивилися, як підлітки ганяють м’яча. Їх це не цікавило. Проїхала поліцейська машина. Вони не звернули на неї уваги. Це місце перебувало під надійною протекцією у відділку поліції, і звідти ніхто їх не зачіпатиме. Правда, можуть улаштувати облаву з вищих інстанцій, але і в такому випадку їх би повідомили заздалегідь.

Вийшов Коуч і підсів