Хрещений батько - Маріо Пьюзо

Вона допила коктейль і підвелася, щоб іти. Хейген провів її до вестибюля, та коли відчиняв їй двері, знадвору зайшла невелика огрядна жінка, вдягнена в чорне. Кей упізнала Майклову матір. Простягла їй руку і вимовила:

– Як ся маєте, пані Корлеоне?

Маленькі темні очі жінки якусь мить уважно вивчали її, а потім зморшкувате, плюскле обличчя оливкового кольору осяяла усмішка, стримана, однак навдивовижу щира й приязна:

– А, так це ти, дівчинка мого Майкла, – промовила пані Корлеоне. Вона говорила з дуже відчутним італійським акцентом. Кей ледве зрозуміла її.

– Ти щось поїси? – запитала вона. Кей відповіла «ні», маючи на увазі, що їй нічого не хочеться їсти, але пані Корлеоне гнівно обернулася до Тома Хейгена і вичитала йому італійською, закінчивши словами:

– Ти навіть не налив бідній дівчині чашку кави, ех ти, безсоромнику.

Потім вона взяла Кей за руку й повела її до кухні. Рука старої була на диво тепла й жива.

– Випий кави і поїж, а потім тебе відвезуть додому. Я не хочу, щоб така гарна дівчина, як ти, їхала поїздом. – Вона всадовила Кей, а сама заметушилася по кухні, скидаючи пальто й капелюшок і кидаючи їх на стілець. За хвилину на столі з’явилися хліб, сир і ковбаса, а на плиті вже закипала кава.

Кей сказала соромливо:

– Я прийшла розпитати про Майкла, бо не мала від нього жодної звістки. Пан Хейген каже, що ніхто не знає, де Майкл тепер, і що згодом він сам сповістить про себе.

Хейген заквапився пояснити:

– Мамо, це те, що ми їй зараз можемо сказати.

Пані Корлеоне кинула на нього погляд, сповнений нищівного презирства:

– Хто ти такий, щоб учити мене, що робити? Навіть мій чоловік не вказує мені, що робити, хай його Господь помилує. – Вона перехрестилась.

– А як себе має пан Корлеоне? – запитала Кей.

– Добре, добре. Він уже старіє, дурнішає, отож і допустив, щоб сталася така оказія! – Вона неповажно постукала себе по лобі. Потім налила кави й примусила Кей з’їсти трохи хліба з сиром.

Коли випили каву, пані Корлеоне затисла долоню Кей у своїх темних долонях і тихесенько сказала:

– Майкл не напише тобі, ти від нього не діждешся звістки. Він переховуватиметься два-три роки. А може, і довше, може, багато довше. Їдь собі додому, знайди собі доброго хлопця і виходь за нього заміж.

Кей витягла листа зі своєї сумочки:

– Чи не могли б ви переслати йому?

Стара жінка взяла лист і погладила Кей по щоці:

– Авжеж, авжеж, – відповіла вона. Хейген почав був протестувати, але стара вилаялася на нього італійською. А потім провела Кей до дверей. Швидко цьомкнула її в щоку і сказала:

– Забудь про Майкла. Він уже не для тебе.

На неї чекала машина, спереду сидів водій і ще один чоловік. Вони довезли її аж до готелю, не вимовивши дорогою ані слова. Кей також мовчала. Вона намагалася призвичаїти себе до думки, що молодий чоловік, якого вона кохала, був безжальним убивцею. Адже про це сказала його мати – людина, якій не можна не повірити.

Карло Ріцці був злий на весь світ. По шлюбі з членом родини Корлеоне йому для відчіпного віддали невеличку букмекерську контору в північно-східній частині Манхеттена. Він розраховував на один із будинків у завулку на Лонг-Біч, адже дон міг коли завгодно виселити пожильців. Карло якраз цього й сподівався, мав певність, що, оселившись разом із родиною Корлеоне, буде втаємничений в усі справи. Але ж дон не по правді повівся з ним. «Великий дон», – думав Карло презирливо. Старий «вусатий ведмежатник», якого вбивці застукали серед вулиці, мов жовтодзьобого злодійкуватого молокососа. Він мав надію, що старе стерво скоро вріже дуба. Колись вони товаришували із Сонні. Якщо Сонні стане на чолі «родини», можливо, тоді Карло пощастить вибитися в люди.

Він дивився, як дружина наливає йому каву. Боже, на кого вона стала схожа. Не минуло й п’яти місяців після весілля, а її вже отак роздуло. Вже й понесла. Оці італійки зі Сходу – справжні корови.

Він дотягнувся до її м’якого опасистого стегна. Конні всміхнулася до нього, але він сказав презирливо:

– На тобі більше сала, ніж на свині.

Було приємно бачити, як сльози набігли їй на очі від образи. Нехай вона й донька «Великого дона», але ж вона його дружина, його власність, і він може об неї хоч ноги витирати. Його самолюбство тішило бодай те, що він міг поводитися з дочкою самого Корлеоне, як із підстилкою при дверях.

Він одразу ж поставив її на належне місце. Вона хотіла залишити собі оту торбинку з конвертами, у яких їм дарували гроші на весіллі. Карло нагородив її добрим синцем під око і забрав гроші, так і не сказавши, що він з тими грошима зробив, бо це могло й не минутися йому так легко. Ще й досі було трохи прикро. Боже, спустив майже п’ятнадцять тисяч у тоталізатор і на дівчат у кабаре.

Він відчув, що Конні ззаду стежить за ним, і тому, граючи м’язами, потяг до себе тарілку з булочками через увесь стіл. Він тільки-но впорав яєчню й шинку, але ж був нівроку чолов’яга, отож любив добряче поснідати. Його тішило враження, яке він справляв у цю мить на дружину. Вона бачила не звичайного вам чорнявого солоденького італійчика, а високо підстриженого блондина з міцними руками, вкритими золотавим волоссям, з широкими плечима й тонким станом. Авжеж, він сильніший за будь-кого з так званих «міцних хлопців», що працювали на «родину». Сильніший за Клеменцу, Тессіо, Рокко Лампоне й того Полі, якого хтось пристукнув. Цікаво, на чому він уклепався. Потім чомусь згадав про Сонні. Один на один він упорався б і з Сонні, хоч той трохи вищий і важчий. Щоправда, його страхала слава Сонні, хоча Карло знав його як веселого й дотепного хлопця. Так, хто-хто, а вони із Сонні – щирі приятелі. Може, як помре старий дон, усе налагодиться.

Не поспішаючи, він допив каву. Він ненавидів цю квартиру. Він звик до просторіших помешкань Заходу. Скоро треба буде їхати на своє «підприємство», приймати ставки. Сьогодні неділя – найнапруженіший день тижня, бейсбольні ігри в повному розпалі, завершуються баскетбольні змагання і починаються вечірні перегони. Чого це там Конні метушиться? Він обернувся.

Вона вбиралася в