Хрещений батько - Маріо Пьюзо

там все пересвинячили, але що з ними вдієш. Вони часто не виплачують виграшів, їздять собі на «Кадилаках» і кажуть: або почекайте, або отримуйте лише половину свого виграшу. Я не хочу, щоб наші агенти хизувалися багатством перед клієнтами. Щоб одягалися дуже добре, чи їздили на нових машинах, чи щоб зволікали з виплатою виграшів. А всіх «диких» треба відшити, бо вони лише псують нам репутацію. Томе, візьмись за це діло не зволікаючи. Усе інше владнається саме собою, тільки-но ти сповістиш, що карантин знімають.

– У Гарлемі є кілька завзятих хлопців, що вже відчули смак великих грошей. І їм не захочеться знову переходити на другі ролі, – зауважив Хейген.

– Передай їхні імена Клеменці. То вже його справа – напутити їх, – відказав Сонні, пересмикнувши плечима.

– Це не проблема, – запевнив Клеменца Хейгена.

Тессіо порушив найсуттєвіше питання:

– Тільки-но ми відновимо діяльність, як вигулькнуть п’ять «родин» і почнуть улаштовувати нальоти. Вони вдарять по наших банках у Гарлемі й по букмекерах на Іст-Сайді. Можуть навіть спробувати наробити нам мороки на швейних ательє, які ми обслуговуємо. Ця війна нам дорого обійдеться.

– А може, й не вигулькнуть, – відповів Сонні. – Чи їм не знати, що ми відповімо тим самим? Я вже рознюхував щодо замирення, і, здається, можна б усе залагодити, заплативши відчіпного за молодого Татталья.

– Поки що на переговорах «родини» поводяться непоступливо, – зауважив Хейген, – за цей час вони недобрали купу грошей. І звинувачують нас. Я думаю, вони хочуть, щоб ми погодилися ввійти в торгівлю наркотиками і використали з цією метою політичні зв’язки «родини». Іншими словами – погодилися на пропозицію Солоццо без самого Солоццо. Але вони не відкриють своїх намірів, доки не завдадуть нам відчутної втрати на бойовищі. Лише коли нам стане скрутно, ми, як вони гадають, пристанемо на пропозицію з наркотиками.

– Ніяких наркотиків: дон сказав «ні», і це «ні» залишиться, доки він сам його не змінить, – рішуче заявив Сонні.

– У такому разі, – з готовністю провадив Хейген, не змінюючи голосу, – перед нами постають тактичні проблеми. Ми робимо гроші «на вулиці». Наші підприємства – букмекери і «банки» – уразливі для нападу. А «родина» Татталья орудує проституцією, дівчатами на виклик і профспілками в порту. Як, у біса, ми можемо притиснути їх? У інших «родин» є трохи гральних закладів. Але здебільшого вони орудують махінаціями у будівництві, лихварством, профспілками, торгують урядовими замовленнями. Вони також мають чималі прибутки від грабіжницьких банд, що оббирають невинне населення. Отже, їхні гроші не на вулиці. Нічного кабаре Татталья не можна чіпати, бо воно надто відоме. Піде такий сморід, що не радий будеш. А поки дон ще не звівся на ноги, їхній політичний вплив не поступається нашому. Отже, перед нами проблема не з легких.

– Це вже мій клопіт, Томе, – відказав Сонні. – Я знайду вихід. А ти провадь переговори й роби все інше. Відновімо операції, а там побачимо, що буде. У Клеменци й Тессіо багато солдатів, ми можемо виставити стільки озброєних людей, скільки всі п’ять «родин» заразом. Ми просто заляжемо на матраци.

Витіснити «диких» негрів із грального бізнесу в Гарлемі було неважко. Домовилися з поліцією, і вона взялась за справу з особливою старанністю, бо на той час негри ще не мали можливості підкуповувати великих чинів поліції чи значних політичних діячів, які б гарантували недоторканність їхніх операцій. Це більше пояснювалося расовими забобонами й упередженнями, ніж будь-чим іншим. Проте Гарлем увесь час вважався найменшою проблемою, і тут сподівалися на успіх.

П’ять «родин» завдали удару в несподіваному напрямку. Було вбито двох впливових лідерів профспілки швейників, які працювали на «родину» Корлеоне. А потім лихварів і букмекерів «родини» Корлеоне відшили від гавані. Місцеві профспілки портовиків цілком потрапили під вплив п’яти «родин». Букмекери «родини» Корлеоне в усьому місті чули погрози й пропозиції змінити клятву вірності. По-звірячому зарізали найбільшого «банкіра» підпільної лотереї в Гарлемі – давнього друга й союзника «родини» Корлеоне. Усе було ясно як божий день. Сонні наказав своїм капореджіме залягти на матраци.

У місті обладнали дві квартири, поклали на підлогу матраци для бійців, поставили холодильник для їжі, зробили запас зброї та набоїв. Одна квартира призначалася для Клеменци, друга – для Тессіо. До всіх букмекерів «родини» приставили загони охоронців. Але в Гарлемі банки потрапили до рук ворога, і тепер із цим нічого не можна було вдіяти. Війна потребувала великих грошей, а прибутків у «родини» Корлеоне майже не було. Минуло ще кілька місяців, і стало зрозуміло, що «родина» Корлеоне переоцінила свої сили.

Що ж, для цього були свої причини: поки дон слабував і не міг брати участі в справах, значну частину політичної підтримки «родини» нейтралізували. Крім того, десять мирних років вельми підточили бойові якості обох капореджіме: і Клеменци, і Тессіо. Клеменца ще був чудовий виконавець і розпорядник, проте вже не мав енергії й молодечої завзятості, щоб керувати воєнними операціями. Тессіо з роками став спокійний, непохваткий, йому бракувало належної жорстокості. Том Хейген, попри всі його здібності, просто-напросто не був підготовлений до виконання ролі консільйорі «воєнних» часів. Його найбільшою вадою виявилося несицилійське походження.

Сонні Корлеоне бачив усі ці хиби у готовності «родини» Корлеоне до воєнних дій, але не мав змоги усунути їх. Не будучи доном, він не міг переміщати капореджіме й консільйорі. Та й сам факт заміни ще більше б ускладнив становище, бо міг би спонукати невдоволених до зради. Спочатку Сонні намагався просто виграти час, поки одужає дон, але у міру того, як від нього відреклися банкіри і вороги тероризували його букмекерів, становище «родини» ставало чимраз ненадійнішим. Отож він вирішив огризнутися.

Але поцілити ворогові в саме серце. Він думав одним блискучим тактичним маневром знищити ватажків усіх п’яти «родин». З цією метою виробив складну систему спостереження за ними. Але через тиждень після цього ворожі ватажки й собі хутенько пішли у підпілля, їх ніхто не бачив на людях.

Війна між п’ятьма «родинами» й імперією Корлеоне зайшла в глухий кут.

Розділ XVIII

Амеріго Бонасера жив за кілька кварталів від свого похоронного закладу на вулиці Малбері й тому завжди приходив додому на вечерю. Вечорами знову повертався до закладу, демонструючи своє співчуття клієнтам – рідним і близьким, що прибули віддати останню шану мерцям, які лежали в його жалобній залі.

Він завжди ображався на жарти з приводу його професії та деяких непривабливих її сторін, що, зрештою, були не головними. Звісно, жоден із його друзів, чи з членів родини, чи з сусідів не вдавався до таких жартів. Будь-який фах заслуговував на повагу в людей, що протягом століть