Зрада. Втекти чи залишитися - Ірина Романовська

— Кароліна, я кажу про не про хвороби. Я натякаю на вагітність.

Від слів лікаря мої коліна миттєво слабшають. Падаю на стілець та хапаюсь пальцями за ремінець своєї сумки.

— Чию?

— Для підтвердження діагнозу за протоколом я маю попередньо відправити тебе на здачу крові на ХГЧ, та виписати направлення на проходження УЗД органів малого таза. Але я і без них впевнена, що тепер тобі, сонце, більше не можна дотримуватися жодних дієт. А тим паче протипоказані будь-які фізичні навантаження.

Лариса Олександрівна продовжує розповідати про вагітність на ранніх термінах, але я її не слухаю. У вухах голосно пульсує власне схвильоване серце.

— Стривайте, — перебиваю її хрипким голосом. Підіймаю очі та дивлячись прямо на жінку з бейджиком на грудях. — Як таке можливо? Ви самі казали, що моя гормональна терапія після хімії не є панацеєю. До того ж, мій цикл так і продовжує скакати. А ще мій модельний спосіб життя з частими перельотами та обмеженим харчуванням із дефіцитом вітамінів теж не допомагає відновитися. Як я можу завагітніти при таких умовах?

— Чудеса трапляються, дитино, — загадково вимовляє лікарка та дістає свій мобільний із кишені. — Я зараз зателефоную до кабінету УЗД, попрошу, щоб тебе прийняли якнайшвидше.

— Ми два роки з чоловіком ведемо активне статеве життя, і нічого не було. Чому тепер?

— Деякі подружжя по десять років намагаються, перш ніж вийде. Краще зациклюватися не на тому, як це трапляється, а на тому, як зберегти вагітність протягом дев'яти місяців. Твоя анемія — величезна загроза, Кароліно.

Виходжу з клініки за годину. Тремтячими пальцями тримаю чорно-білий знімок, на якому нічого немає. Лікар-узист каже, що таке можливо лише за двох умов. Або термін  вагітності ще дуже маленький, через що плід не візуалізується на екрані, або ж це позаматкова вагітність, яку виносити, на жаль, неможливо. Буде потрібна термінова операція. Необхідно повторити візит до клініки приблизно за тиждень — півтора, щоб дослідити порожнину моєї матки вдруге.

Чіпляюсь за металевий поручень та обережно спускаюся засніженими сходами вниз. Накидаю каптур на голову та повільним кроком йду повз припарковані автомобілі до воріт медичного центру.

У голові каша. Страшно повірити словам гінеколога, особливо з урахуванням чорної смуги, яка переслідує мене останні пів року. Раціональніше вірити припущенням узистки, аби потім не страждати від того, що дива в моєму житті знову не трапляється.

— Кароліно, — лунає голосно за спиною. — Кароліно, постривай.

Швидко ховаю медичні папери до сумки, поки брат Назара нічого не побачив.