Зрада. Втекти чи залишитися - Ірина Романовська

Кароліна.

Фотосесія у студії починається досить сумбурно. На все про все є не більше двох годин. Візажист та стиліст кружляють навколо мене, як бджілки, невдоволено соплять собі під ніс. Вони не вважають за потрібне просити вибачення, що десь дряпнуть мені повіку щіточкою від туші або якщо випадково бризнуть лаком в око.

Весь колектив, залучений у сьогоднішньому знімальному процесі, невдоволено коситься у мій бік. Нікого не цікавлять причини, з яких я пропустила заздалегідь обумовлений час та приїхала до студії на годину пізніше. Нікого не турбують мої особисті драми та розлад із чоловіком. Для всіх я просто ще одна модель, яка порушила звичний перебіг роботи десятка людей.

І навіть якщо я розповім усім, що не спала всю ніч через слова чоловіка про розлучення, ніхто не стане мене жаліти або співчувати. У всіх є проблеми, тож я не особлива.

Як професіонал, я повинна була завести будильник, посадити поряд з ліжком півня чи домовитися з прислугою, щоб потім не підводити весь колектив, який попри снігопад, що вирував усю ніч, на своє робоче місце прибув вчасно.

На щастя, сьогодні немає жодних екстравагантних образів чи екстремальних зачісок. Звичний «макіяж без макіяжу», біла майка з бавовняними трусами на голе тіло і зачіска з полегшеними локонами по типу «я щойно розпустила поспіхом скручений домашній пучок».

Поки фотограф з помічником переставляє софт бокси, щоб грою тіней та світла приховати мої опухлі повіки, я кутаюсь у маленький колючий плед. У приміщенні дуже холодно і сиро. Ніхто не пропонує мені ані гарячої кави, ані чаю. Всі поспішають, метушаться та не звертають на мене ніякої уваги.

Воно, мабуть, і на краще. Сьогодні я не налаштована на дружні бесіди чи веселу балаканину про будь-що.

До кінця метушні ледь не забуваємо зробити нові виміри мого тіла для оновленої композитки. Дивно, але мірна стрічка показує, що мої груди, талія та стегна зменшилися на цілий сантиметр.

Усіх, хто причетний до світу моди, найчастіше такі зміни в тілі моделі завжди радують. Чого не скажеш про робітників медичної сфери.

Для багатьох лікарів вага та худорлявість дівчат-моделей завжди змушує хапатися за голову. Нам не можна просто сказати, що треба збільшити добову норму калорій для нормальної роботи організму, бо ми все одно не послухаємося. Особливо коли на обрії майорить важливий показ або доленосний кастинг.

— Це нікуди не годиться, Кароліно, — Лариса Олександрівна несхвально хитає головою. — У тебе гемоглобін знову впав нижче за норму. Скільки можна себе голодом морити, дитинко?

Винувато знизую плечима.

Марно пояснювати людині, далекій від індустрії високої моди, що успішна модель — це не тільки та, хто вміє правильно позувати перед об'єктивом фотокамери чи швидко ходить по подіумі з байдужим виразом обличчя. Успішна манекенниця – це ще та, хто вміє тримати власне тіло у затверджених цим бізнесом параметрах.

Ніхто не готовий перекроювати стандартні викрійки та лекала під кожну окрему модель. Це зайва витрата грошей та ресурсів, які у наш час усі звикли економити. Простіше знайти сотню тих, що відповідає відомим дев’яносто – шістдесят – дев’яносто, ніж гаяти час та втрачати прибуток.

Заповзаю на крісло та чекаю, доки Лариса Олександрівна одягне рукавички. Дотик холодного пластику до ніжної шкіри, як завжди, змушує сіпнутися.

— А де твій чоловік, Кароліночко? — роблячи процедури, цікавиться лікар. — Так незвично бачити тебе без супроводу.

Переводжу очі на яскраву лампу, що висить над головою. Жмурюся та ховаю підступні сльози.

— У закордонному відрядженні, — тихо відповідаю я, намагаючись не видати гіркоти голосом.

— Нагадай, який день циклу у тебе? — Зсунувши брови, цікавиться гінеколог.

Жінка продовжує пальпувати мій низ живота, про щось зосереджено розмірковуючи.

— Е-е-е... Треба зазирнути в телефонний календар. Після операції він досі скаче як ненормальний. Ви ж знаєте.

Жінка продовжує промацувати мої репродуктивні органи, натискаючи то праворуч, то ліворуч. Правий яєчник болісно ниє.

— Ай! — скрикую я, коли Лариса Олександрівна натискає там, де орієнтовно знаходиться яєчник та апендикс. — В чому справа? — намагаюся підвестися, впираючи лікті в крісло. — Знову є новоутворення?

Нижня губа зрадливо тремтить, голос ламається.

— Тихіше ти. Тихіше, Кароліно, — лікар стягує з рук рукавички та намагається заспокоїти мене, торкаючись плеча. — Не нервуй заздалегідь. Твоя матка трохи збільшена, як і решта статевих органів. Якщо ви з чоловіком не охоронялися останнім часом...

Сповзаю з крісла та поспішно натягую на ноги колготки та джинси.

— Ми понад два роки не використовуємо контрацепцію, ви ж знаєте. З моїм діагнозом презервативи ні до чого, — застебнувши ґудзик на штанах, я повертаюсь до жінки у білому медичному костюмі. — Так, я в курсі хвороб, що передаються через статевий акт, але ми разом із Назаром проходимо щорічний чек ап організму, зокрема здаємо аналізи на виявлення ЗПСШ. Обидва завжди чисті.

Куточки губ Лариси Олександрівни повзуть нагору, коли вона відриває голову від екрана робочого комп'ютера.