Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек

Було вже темно, коли сержант вирішив вибиратися зі Швейком у дорогу до Пісека. Хурделило так, що й за два кроки нічого не було видно, а сержант безугавно торочив: «Манджай просто за носом аж до Пісека».

Коли він сказав це втретє, його голос прозвучав уже не з шляху, а звідкілясь знизу, куди він з’їхав сніговим схилом. Спираючись на гвинтівку, він над силу викараскався на дорогу. Швейк почув його приглушений сміх:

— Ото ковзанка!

За хвилину однак його вже знову не було чути, бо він удруге з’їхав зі схилу, загорлавши при цьому несамовито:

— Падаю! Паніка!

Сержант перетворився на працьовиту мурашку, яка, звідкись упавши, знову вперто лізе нагору.

П’ять разів він повторював цю прогулянку, а коли знову опинився біля Швейка, розпачливо і безпорадно промовив:

— Отак я вас дуже легко міг би загубити.

— Та ви не бійтеся, пане сержанте, — сказав Швейк. — Найкраще буде, якщо ми один до одного прив’яжемося. Так ми ніколи не загубимось. У вас є з собою наручники?

— Кожен жандарм завжди мусить носити з собою наручники, — з притиском сказав сержант, шпортаючись то по один, то по другий бік Швейка. — Це наш хліб насущний.

— Ну, то давайте пристебнімося, — заохочував Швейк, — ану ж спробуймо.

Спритним рухом сержант прип’яв одне кільце наручників на Швейковій руці, а друге — на своєму правому зап’ясті. Тепер вони нагадували сплутаних кобил на пасовиську. Шпортаючись на кожному кроці, вони вже не могли роз’єднатися, і сержант тяг за собою Швейка через купу каміння, а коли падав, тягнув його теж за собою. При цьому залізо врізалося їм у руки. Нарешті, сержант заявив, що так далі не піде, наручники треба зняти. Він довго й марно намагався звільнити себе і Швейка і, нарешті, зітхнув:

— Ми з’єднані навіки-віків.

— Амінь, — додав Швейк, і обидва почапали далі важкою дорогою. Сержант остаточно занепав духом, а коли після страшних мук вони пізно ввечері добралися до жандармського управління в Пісеку, сержант у цілковитому розпачі звернувся на сходах до Швейка:

— От тепер і почнеться справжня завірюха: ми не можемо роз’єднатися.

І справді, зчинилася неабияка буча, коли вахмістр послав за комендантом управління ротмістром Кеніґом.

Перше слово ротмістра було:

— Дихніть на мене. Тепер розумію, — сказав ротмістр, безпомилково визначивши ситуацію своїм тонким випробуваним нюхом: — Ром, контушівка, «чорт»[182], горобинівка, горіхівка, вишнівка і ванільна.

— Пане вахмістр, — звернувся він до свого підлеглого. — Ось вам зразок, як не повинен виглядати жандарм. Це такий злочин, який розглядатиме військовий суд. Зв’язатися кайданами з заарештованим. З’явитися опитим, total besoffen[183]. Так могла приповзти сюди остання тварюка! Зніміть з них кайданки!

— Чого вам ще? — звернувся він до сержанта, який вільною лівою рукою криво-косо козиряв.

— М-мельдую покірно, пане ротмістр, я несу беріхт.

— На вас самого піде беріхт до суду, — коротко сказав ротмістр.

— Пане вахмістр, замкніть їх обох, а вранці приведіть на допит, а з цим беріхтом з Путіма докладно ознайомтеся і пришліть мені на квартиру.

Пісецький ротмістр — неперевершений у бюрократичних справах — був людиною дуже офіційною і послідовною, коли йшлося про переслідування підлеглих. На жандармських постах у його окрузі ніколи не могли точно сказати, чи буря вже минула. Вона завжди могла повернутися, її викликав кожний документ, підписаний ротмістром, який цілий день писав різні догани й перестороги для всієї округи.

З самого початку війни над жандармськими постами в Пісецькій окрузі нависли важкі хмари. Настрій у всіх був жахливий. Громи бюрократизму чворохкали й били жандармських вахмістрів, сержантів, рядових і службовців, а за кожну дурницю розпочиналося дисциплінарне слідство.

— Якщо хочемо виграти війну, — казав ротмістр під час своїх інспекційних поїздок по жандармських постах, то «а» мусить бути «а», «б» — «б» і всюди має стояти крапка над «і».

Він завжди бачив навколо себе зраду і був твердо переконаний, що кожен жандарм в окрузі має якийсь гріх, породжений воєнними умовами, і що в цю серйозну добу кожен має на своєму сумлінні якісь службові грішки.

А згори його бомбардували службовими листами, в яких міністерство крайової оборони зазначало, що з Пісецької округи, згідно з інформацією міністерства війни, люди переходять до ворога. І підганяли його, щоб стежив за лояльністю населення округи. Це було жахливо. Жінки околиці проводжали своїх чоловіків на війну, а ті чоловіки присягалися жінкам, що не дадуть себе забити за найяснішого цісаря. Ротмістр про все це, знав.

Чорно-жовті обрії почали затягуватися хмарами революції. У Сербії, в Карпатах цілі батальйони переходили до ворога: 28-й полк, 11-й полк. Останній був укомплектований вояками з Пісецької округи. У цій передреволюційній задушливій атмосфері рекрути з Воднян з’явилися в армію з чорними марлевими гвоздиками в петельках. Через станцію Пісек у свинячих вагонах проїздили солдати з боку Праги і шпурляли назад сигарети й шоколад, які приносили їм пані з пісецького товариства.

Нещодавно проїздив один маршовий батальйон, і кілька пісецьких євреїв верещало: «Heil, nieder mit den Serben!»[184] Їм за це вліпили по кілька таких заушників, що тиждень не могли показатися на вулиці.

Хоч ці епізоди ясно доводили, що австрійський гімн «Сохрани нам, святий Боже...», який грали органи по всіх костелах, це лише жалюгідна позолота й лицемірство, — з жандармських постів надходили вже відомі відповіді на анкети «á la Путім»[185], що все, мовляв, у повному порядку, ніде ніхто не агітує проти війни, настрій населення — 1-а, патріотичний запал — 1-а-b.

— Ви не жандарми, а громадські поліцаї! — лаявся ротмістр Кеніґ під час інспекційних об’їздів. — Замість того, щоб загострити свою пильність на тисячу відсотків, ви самі перетворюєтесь на тварюк.

Зробивши таке зоологічне відкриття, він додавав: «Вилежуєтесь удома на печі і думаєте: «Mit ganzem Krieg kann man uns Arsch lecken»[186].

Далі він завжди перелічував усі обов’язки нещасних жандармів, робив доповіді про загальну ситуацію і повчав, як усіх і вся треба прибрати до рук, щоб справді був зразковий порядок. Після такого змалювання блискучого зразка жандармської досконалості, спрямованого на зміцнення австрійської імперії, починалися погрози, дисциплінарні слідства, переміщування і лайки.

Ротмістр був твердо переконаний, що лише він стоїть на