Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек

мої колеги вже дістали запалення мудів[191], їм оперували яя, тільки я був якийсь імунний. Просто не таланило, та й годі. Аж одного разу я познайомився «Під трояндою» з одним інвалідом з Глибокої. Той мені сказав, аби я прийшов до нього в неділю, і обіцяв, що вже на другий день ноги в мене будуть, як відра. Він мав шприц і голку для підшкірного впорскування, і я справді ледве-ледве доволікся з Глибокої додому. Не обдурив, золота душа! Мене поклали в лазарет, і почалося не життя, а мед. А потім ще вдруге мені всміхнулося щастя. До Будейовиць перевезли мого свояка доктора Масака з Жижкова. Дякуючи йому, я й протримався аж дотепер у лазареті. Був би дотяг там і до звільнення від служби, та сам собі все напсував тим нещасним «кранкенбухом». Взагалі це була блискуча ідея. Я купив велику книгу, наліпив на неї етикетку, зверху написав: «Krankenbuch des 91. Reg.», а всередині поробив рубрики, і все було в порядку. Я вписував туди вигадані прізвища, температуру, хвороби і щодня пополудні, після обходу лікарів, нахабно йшов із книжкою під пахвою до міста. На воротах тримали варту вояки з крайової оборони, так що й з цього боку я був застрахований: покажу їм книжку, а вони мені, бувало, ще й козиряють. Потім заходив до одного знайомого службовця з податкового відділу, там вбирався у цивільний одяг і шпарив у шинок, де в знайомому товаристві ми вели різні антидержавні розмови. Далі я вже так знахабнів, що вже й не переодягався в цивільний одяг, а шастав по шинках і по місті просто в уніформі. В лазарет на своє ліжко повертався лише вранці, а коли мене вночі зупиняли патрулі, я, бувало, тільки покажу їм «Кранкенбух 91-го полку», і вони вже більше нічого не питають. На воротях лікарні я знову мовчки показував книжку і завжди якось без пригод добирався до ліжка. Нахабство моє зростало, і я вже думав, що мені ніхто нічого не може зробити, аж сталася фатальна помилка вночі на площі, під портиком. Ця помилка, друзяко, ясно довела стару правду: жодне дерево не може рости до неба. Хто високо літає, той низько сідає; людська слава, як трава зів’яла. Кожен хотів би бути гігантом, а він, друзяко, лайно та й тільки. Навіть Ікар спалив собі крила. Не вір, дурню, в щасливу нагоду, а лупцюй себе вранці і ввечері по пиці, примовляючи: береженого і Бог береже. А чого забагато, того й свині не хочуть. Після вакханалій і оргій завжди приходить моральне похмілля. Це закон природи, милий друже. Подумати тільки, я от-от мав стати перед останньою лікарською комісією, і сам собі все зіпсував. Я ж міг уже бути felddienstunfähig[192]. Така величезна протекція. Ще трохи, і байдикував би собі десь у канцелярії з укомплектування військових частин. Але моя власна необережність підставила мені ногу.

Свою сповідь охотник закінчив урочисто:

— Прийшла черга і на Карфаген, з Ніневії зробили руїни, милий друже, але не хнюп носа. Хай не думають, що коли мене пошлють на фронт, то я хоч раз вистрелю. Regimentsraport[193]. Виключення зі школи. Хай живе цісарсько-королівський кретинізм. Буду я для них цапіти у школі і здавати іспити. Кадет, фенріх, лейтенант, обер-лейтенант. Висеруся на них! Матері їхній ковінька! Offiziersschule. Behandlung jener Schüler derselben, welche einen Jahrgang repetieren müssen[194]. Все це військовий параліч. Чи карабін носити на лівому, чи на правому плечі? Скільки зірочок має капрал? Evidenzhaltung Militärreservemänner! — Himmelherrgott[195], приятелю. Нічого курити. Хочете, я вас навчу плювати на стелю. Дивіться, це робиться так. Загадайте собі щось перед цим, і ваше бажання здійсниться. Якщо любите пиво, можу вам порекомендувати чудесну воду отам у дзбанку. А якщо ви голодні і хочете смачно попоїсти, рекомендую вам «Міщанську Бесіду». Можу вам також порадити складати з нудьги вірші. Я тут уже створив цілий епос:

Тюремник спить, йому тут гарно, брате,

Тут армій центр, тут їх ядро здорове,

Хоч завтра знов дасть Відень, певно, знати,

Що втратили ми десь нове бій-поле.

Тут проти ворога, гармат і зради

Тюремник з нар поставить барикади,

При праці тій великій щохвилини

Почуєш, брате, вигуків немало:

Що Австрія цісарська не загине,

А жити їй, цвісти на вічну славу!

— Бачите, друже, — вів далі опасистий охотник, — і ще хтось може базікати, нібито в народів зникає пошана до нашої коханої імперії! В’язень, який не має що курити і якого чекає полковий рапорт, подає найкращий взірець прихильності до трону і складає оду своїй єдиній і неподільній австрійській вітчизні, яку з усіх боків чихвостять у хвіст і гриву. Його позбавили волі, та з його уст линуть вірші безмежної відданості імператору. Morituri te salutant, Caesar. Приречені на смерть вітають тебе, Цезарю. Але наглядач — мурло. Ну й лобурня в тебе на службі. Передучора я дав йому п’ять крон, щоб купив мені цигарок, а він, падлюка, сьогодні вранці каже, що тут заборонено курити, і він, мовляв, мав би за це неприємності, а тих п’ять крон, каже, він мені поверне, як дістане платню. Ось такі справи, друзяко. Не вірю тепер ні в що. Найкращі гасла затоптані в болото. Обкрадати в’язнів! А ця наволоч ще й виспівує, до того ж цілісінький день:

Wo man singt, da leg’ dich sicher nieder,

böse Leute haben keine Lieder[196].

Нікчема, негідник, падлюка, зрадник!

Охотник спитав Швейка, у чому ж його провина.

— Розшукував свій полк? — перепитав охотник. — Оце так мандрівочка: Табор, Мілвське, Квєтов, Враж, Мальчин, Чіжова, Седлець, Гараждовиці, Радомишль, Путім, Штєкно, Стракониці, Волинь, Дуб, Водняни, Протівін, Путім, Пісек, Будейовиці. Терниста дорога. І ви йдете завтра до полкового рапорту? Якщо так, любий брате, то зустрінемось на місці страти. Наш полковник Шредер знову матиме надзвичайну втіху. Ви не можете собі уявити, як на нього діють полкові афери. Гасає двором, як скажене гавкало, висолопивши язика, наче дохла кобила.

А ті його промови, а лайки! При цьому варто глянути, як він плює навколо себе, наче той заслинений верблюд. А балаканині його немає кінця-краю. Вам здається, що ось-ось від його крику заваляться Мар’янські казарми. Я його знаю добре, бо вже раз був на такому реґіментсрапорті. До армії я