Моя неймовірна спокуса - Аріана Мел

Геть як шматок лайна, — думаю.

Сідаю за стіл. Тупо дивлюсь на неї. Беру в руки і кручу нею між пальцями.

Не знаю скільки так сиджу, та не можу змусити себе вставити її в USB-порт на компі і відкрити файли, що містяться на ній. Враження, що це як отрута. Розповзеться не тільки мережею, а й думками.

Врешті, розумію, що у мене немає вибору. Потрібно вирішити цю проблему, бо Сотникові погрози можуть бути цілком реальними. Підлими, низькими, такими, що нормальній людині і в голову не вкладуться, та реальними.

Раптом з'являється прозріння. Це ж яким покидьком потрібно бути, щоб знімати такі відео потай від коханої людини. Адже в той час вони ще були парою. Він белькотав їй щось про щирі почуття, про кохання. Сказитися. А скільки таких відео з компроматом у нього є від попередніх стосунків? Бридке створіння.

Втикаю флешку в комп. У горлі пересихає. Серце б’ється немов скажене. Все моє єство, вся сутність противиться цьому. На носії лише один файл. Натискаю на нього. Йде завантаження. У ці кілька секунд я забуваю як дихати. Ось перші кадри відео. Злата стоїть спиною до камери, дивиться у вікно, обнявши плечі руками. До неї ззаду підходить Давид, обнімає, цілує її, починає пестити..

Не витримую. Висмикую флешку.

Холод. У грудях оселяється арктичний холод. Важко дихаю. Розумію, що маю це зробити — та не можу навіть дивитися, як ця погань лиш тільки обнімає і цілує її. Бо вона — моя!

Моє дике єство гарчить, хоче крові, м’яса. Сотникове цілком би підійшло. Дідько! І що його робити? Як бути?

Встаю і прямую до міні-бару. Наливаю собі витриманого бурбону і одразу випиваю пів склянки не переводячи подих. Пекучий жар розповзається горлом, тоді грудьми. За мить стає трохи легше. Допиваю решту і наливаю собі ще.

Підходжу до дивана, всідаюся і прикриваю повіки. Сьогодні мені вже, мабуть, не до робочих питань.