Моя неймовірна спокуса - Аріана Мел

Решту вечора ми проводимо в обіймах один одного. Хоча мені з голови не йде ця ситуація. Не знаю як тепер бути.

Рано-вранці Бриль їде до себе, щоб переодягнутись в офісний одяг. А я знову прискіпливо вдягаюся, роблю макіяж та укладку. Та сьогодні мені не до Мілани. На горизонті намалювалось значно гірше стерво.

Вибігаю з квартири. Веремій вже чекає під будинком. Всідаюся в автівку і ми мчимо на роботу.

Зайшовши в офіс, одразу натикаємося на Мілану. Вона що підстерігає його? Ну серйозно?! Сказитися, яка набридлива!

Тим часом у неї все без змін. До Веремія мало не низький уклін і спокусливе кліпання віями, мені ж — холодна лють та зневага. Ой, Міланочко, знала би ти, дорогенька, як мені зараз не до тебе.

Проте мимоволі оцінюю її сьогоднішній вигляд. Скриплю зубами. А декольте то чим раз тим глибше! От сучка! Та й сукня ледь накриває пухлі сідниці.

Ні, ну справді. Ти ж маєш розуміти, що в офіс так не ходять. Це швидше клубний варіант. Не стримуюся, повертаю до неї голову і з простодушною посмішкою кидаю. 

— Ти вирішила взяти підробіток?

— Що?! — її брови нерозуміюче злітають вгору.

— Хоча.., — солодко розтягую слова і змахую рукою, зупиняючи її спробу щось сказати, — Не говори. Я розумію. В теперішній час в ескорті добре платять.

О, цей її вираз обличчя. Я буду згадувати його довго і кожного разу насолоджуватимусь цим видовищем, смакуватиму.

Її очі округляються, мало не вивалюються з орбіт. Обличчя перекошене від злості. Губи скривлені, ще трохи і забризкає все кругом слиною. Моя уява навіть домальовує волосся, яке стає дибки. Звісно, цього немає, а шкода. Картинка була б довершенішою. Сказитися, як гарно.

Я не затримуюсь більше, стрімко розвертаюся на шпильках і швидко крокую, наздоганяючи Бриля. Мабуть добре, що він цього не чув. Бо по правді кажучи, я й сама такого від себе не очікувала.

Йдемо коридором, колеги вітаються. Я пильно вдивляюся у їхні обличчя. Здається таки бісівка не розпатякала нікому нічого про нас з Веремієм. Тільки якщо раніше я раділа з цього приводу, то зараз, для нашої ситуації, думаю краще було б якби розповіла. Хоча, після вчорашнього.. Хтозна хто це бачив. Там в кабінеті... Судячи з усього не Мілана. А то ж сьогодні не оминула б такої шикарної можливості вколоти мене якомога болячіше. 

Та нехай. Будемо вирішувати проблеми по мірі їх виникнення.

Я займаю своє місце за робочим столом і перше що роблю — знаходжу контракт з будкомпанією. Заглиблююся у його вивчення. На це йде добра година, та мені байдуже. За будь-яку ціну потрібно дізнатися, чи ми можемо зараз чимось надавити на партнерів з цією Ланиною недолугою забаганкою.

Виявляється, що дуже навіть можемо. Я усміхаюся мов та кішка, яка втоптала цілий глек сметани. Підриваюся з місця і мчу до його кабінету. Перед дверима на мить зависаю. Це мені ще треба стукати? Чи коли нікого немає ми вже не дотримуємося таких формальностей? Хмикаю і через секунду натискаю на клямку. Двері відчиняються.

Бриль піднімає голову, здивовано дивиться хто це вривається. 

Дідько, треба було таки постукати. Серйозно, Злато? Після вчорашніх зізнань?

Все це стрілою проноситься у мене в голові, поки його губи розтягуються у радісній посмішці.

Серце пропускає удар, я полегшено видихаю. Виявляється я застигла в очікуванні його реакції. Посміхаюся йому у відповідь.

— Я знайшла, те що нам потрібно, — піднімаю переможно аркуші з текстом контракту вгору і далі солодко протягую, — Коханий.

Боже, як же це звучить! Коханий! Чомусь саме по відношенню до нього це слово набуває такого глибокого змісту. У ньому магія, єднання, ледь вловимий трепет.

Здається він думає про те ж, бо його посмішка набуває іншого відтінку. Майже не помітного для сторонніх очей, але чітко зримого для мене.

Я підходжу до його столу. Він відкинувся на спинку м’якого офісного стільця, пальці однієї руки куйовдять волосся. Кладу контракт перед ним на стіл, нахиляюся і переможно вказую пальчиком на потрібний пункт.

— Ось! Дивись!

І він дивиться, та не на контракт, а на мене. Його погляд гарячий. Він пестить, голубить.

— Ти молодчинка! — каже хриплим від стримуваного бажання голосом. Повітря між нами іскриться.

Від його похвали мені неймовірно приємно. Погладив дівчинку за шерстю. Мм.. 

Я відштовхуюсь руками від столу, спокусливо дивлюсь на нього з-під вій.

— Піду зателефоную їм. Ще потрібно уточнити чи справді ця сучка має такі повноваження.

— Оо, кішечка випустила кігтики, — захоплено протягує Веремій, — Мені подобається така Злата.

Він примружує погляд. Там вирує буря і полум’я. Вони злились воєдино. Ця стихія приковує до себе, заворожує. Ще мить і я нікуди не піду. Просто зроблю те чого так сильно хочеться. Кинусь стрімголов у цю безодню — хай змиє мене і спопелить. 

Змушую себе розвернутись і почати переставляти ноги. Його запах, ледь терпкий з нотками цитрусу, переслідує мене доки я йду. Зачиняю за собою двері і впираюся спиною об них.

Видихаю. Боже, як цей чоловік на мене діє. Просто неймовірно. Поруч з ним я, як те морозиво на сонці, тану вірно і безповоротно. І мені це до чортиків подобається.

Повертаюсь за стіл. І набираю партнерів. Після короткої розмови версія Лани частково підтверджується. Вона справді працює на них і справді вестиме комунікацію.

Що ж чудово! Прекрасно!

Акцентую їм на тих пунктах договору, які знайшла і нагадую про взаємну вигоду від співпраці і відповідальність кожної із сторін у разі розриву угоди. Мене здивовано запевняють, що нічого такого ні в кого і в планах немає.

Отже, сучка прибрехала, щодо того, що цим питанням має займатися виключно Бриль.

Тоді наголошую їм про те, що у нас в компанії є окремий відділ, якому доручили займатися всім, що стосується виконання цього контракту. І звітувати будуть вони. Спочатку перед Брилем, тоді перед замовником.