Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек

Інструкція, як на основі розмов з місцевим населенням вияснити вплив відомостей з фронту на його настрої.

Анкета, як ставиться місцеве населення до випуску військових позик і збирання пожертв.

Анкета про настрій між призваними до армії і тими, яких мають призвати.

Анкета про настрої членів місцевого самоврядування й інтелігенції.

Розпорядження про негайне вияснення, які політичні партії існують серед місцевого населення, їхню чисельність.

Розпорядження про нагляд за діяльністю керівників місцевих політичних партій і вияснення ступеня лояльності певних політичних партій, які діють серед місцевого населення.

Анкета про те, які газети, журнали і брошури надходять до району даного жандармського посту.

Інструкція щодо вияснення, з ким зустрічаються особи, запідозрені в нелояльності, в чому полягає їхня нелояльність. Інструкція, як з місцевого населення залучити до співробітництва платних донощиків та інформаторів.

Інструкція для платних інформаторів з місцевого населення, зарахованих на службу при жандармському посту.

Кожен день приносив нові інструкції, настанови, анкети і накази. Затоплений цією масою винаходів австрійського міністерства внутрішніх справ, вахмістр Фляндерка мав величезну кількість неполагоджених анкет. Відповідав стереотипно, що в нього все в порядку і лояльність місцевого громадянства треба віднести до рубрики 1-а.

Австрійське міністерство внутрішніх справ винайшло для класифікації лояльності і вірності монархії такі ступені:

І-а    І-б    І-в

ІІ-а   ІІ-б   ІІ-в

ІІІ-а  ІІІ-б  ІІІ-в

IV-a  IV-6  IV-в

Ця римська четвірка в комбінації з літерою «а» означала «Зрадник, повісити»; з «б» — «Інтернувати», з «в» — «Стежити і заарештувати».

У столику жандармського вахмістра зберігалися різні бланки і реєстри. Влада хотіла знати, що кожний громадянин про неї думає.

Вахмістр Фляндерка не раз у розпуці ламав руки над паперами, які немилосердно прибували з кожною поштою. Як тільки бачив знайомі конверти з печаткою Portofrei-dienstlich[165], — серце в нього завжди починало тріпотіти, і він уночі, передумуючи все, приходив до висновку, що кінця війни не дочекається, бо крайове жандармське командування позбавить його останньої краплі розуму і він уже не зможе радіти з перемоги австрійської зброї, бо матиме в голові на одну клепку більше або менше. А окружне жандармське управління бомбардувало його запитаннями, чому він не відповідає на анкету за номером (72345/721a/f)d, як виконав інструкцію під номером (88992/822gfeh)Z, а які є практичні наслідки настанови під номером (123456/1292b/r)V, і т. д.

Найбільшого клопоту завдала йому інструкція, як залучити до співробітництва платних донощиків та інформаторів з місцевого населення. Нарешті, остаточно втративши надію завербувати когось із південних чеських сіл, де починаються блата[166] і де народ має такі вперті голови, Фляндерці спало на думку взяти на службу громадського пастуха, якого називали Пепік-підстрибни. Це був кретин, природою й людьми скривджений каліка, який, зачувши свою кличку, завжди підстрибував. Він за пару золотих на рік та за якусь там страву пас громадську худобу. Вахмістр наказав його покликати і сказав:

— Знаєш, Пепіку, хто такий старий Прохазка[167]?

— Ме-е.

— Не мекай, а запам’ятай. Так називають найяснішого цісаря. То ти знаєш, хто такий найясніший цісар?

— Це найясніший чішар.

— Добре, Пепіку! Запам’ятай: ти ходиш обідати з хати в хату, і як десь там почуєш, що найясніший цісар — худоба або щось подібне, зараз прибіжи до мене і розкажи. Дістанеш від мене шустку[168], а якби хтось казав, що ми війни не виграємо, знову приходь до мене, розумієш? Розкажеш, хто це говорив, і знов у тебе нова шустка. Але як я довідаюсь, що ти щось приховав, буде тобі погано: заарештую і відвезу в Пісек. А тепер підстрибни!

Пепік підстрибнув, а вахмістр дав йому дві шустки і, вельми вдоволений собою, написав рапорт до окружного жандармського командування, що вже здобув інформатора.

На другий день до нього прийшов парафіяльний священик і таємниче повідомив: сьогодні вранці він зустрів за селом громадського пастуха Пепіка-підстрибни, і той йому похвалився: «Отше духовний, пан лахмайстер вчора кажав, що найясніший чішар худоба, а ми тої війни не виграємо. Ме-е-е. Гоп!»

Після дальшого з’ясування і розмови із священиком вахмістр Фляндерка наказав заарештувати громадського пастуха. Пізніше на Градчанах його засудили до 12 років ув’язнення за державну зраду. Актом обвинувачення йому довели чорним по білому небезпечні і зрадницькі протидержавні інтриги, підбурювання, образу його величності і кілька інших злочинів та порушень закону.

Пепік-підстрибни поводився на суді, як на пасовиську або між знайомими селянами. На всі запитання мекав, як коза, а після вироку вигукнув: «Ме-е-е, гоп!» і підстрибнув. За це дістав дисциплінарну кару — карцер з твердим ліжком і три дні на тиждень — на хліб і воду.

З того часу жандармський вахмістр не мав інформатора і мусив задовольнитися тим, що сам собі такого видумав. Він подав до інстанції вигадане прізвище, підвищивши таким чином свій прибуток на 50 крон на місяць, які й пропивав у шинку «На Котику». Після десятого кухля у нього починалися докори сумління щодо службового злочину. Пиво гіркло в роті, і в такі хвилини він завжди чув від сусідів одне й те саме речення: «Щось пан вахмістр нині трохи смутний, мовби не в своїй шкурі». Тоді він ішов додому, і щойно за ним зачинялися двері, хтось обов’язково зауважував: «Певно наші знову десь у Сербії просрались, бо щось пан вахмістр сьогодні дуже мовчазні».

А вахмістр вдома заповняв ще одну з незчисленних анкет: «Настрої населення 1-а».

Пана вахмістра часто мучили довгі безсонні ночі. З дня на день він чекав ревізії і слідства. Уночі йому привижалася смертна кара, наче його ведуть на шибеницю і сам міністр крайової оборони востаннє питає його під мотузкою: «Wachmeister, wo ist die Antwort des Zirkulärs № (1789678/23702) x.y.z.?»[169]

Але тепер, напевно, йому доля усміхнулася. Здавалося, немов з усіх кутків жандармського поста до нього лине старе мисливське привітання: «Ні пуха, ні пера!». І жандармський вахмістр Фляндерка не сумнівався, що окружний комендант поплескає його по плечу і скаже: «Ich gratuliere Ihnen, Herr Wachmeister»[170].

Він змальовував собі в думках також інші приємні картини, що виникли в якомусь закутку його службового мозку: відзначення, швидке просування на вищий службовий щабель, оцінка його кримінальних здібностей, які відкриють йому дорогу до дальшої кар’єри.

Вахмістр викликав сержанта і спитав його:

— Обід дістали?

— Принесли йому копчене м’ясо з капустою і кнедлі; а юшки вже не було. Випив склянку чаю і хоче ще.

— Дати! — великодушно дозволив вахмістр. — А як нап’ється чаю, приведіть до