Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек

І ще того ж самого дня від полудня до вечора жандармський вахмістр, мило посміхаючись, прів над протоколом, кожне речення якого було приперчене словами: spionageverdächtig[163].

Що далі вахмістр Фляндерка заглиблювався у свою чудернацьку казенну німецьку писанину, тим яснішою видавалася йому ця ситуація. А коли він закінчив свій рапорт словами: «So melde ich gehorsam, wird der feindlichen Offizier heutigen Tages, nach Bezirksgendarmeriekommando Pisek, überliefert»[164], задоволено посміхнувся і гукнув жандармського сержанта:

— Ви дали цьому ворожому офіцерові їсти?

— Згідно з вашим наказом, пане вахмістр, ми даємо їжу лише тим, кого затримали і допитали до дванадцятої години.

— Тут такий виняток! — поважно зазначив вахмістр. — Це, очевидно, старший офіцер, певно, зі штабу. Адже ясно, росіяни для шпіонажу не закинуть сюди якогось єфрейтора. Пошліть за обідом для нього в корчму «На Коцурку». Якщо там уже нічого нема, хай щось приготують. Нехай ще зварять чай з ромом і все це пришлють сюди. Але не кажіть для кого. Взагалі, нікому нічичирк, що тут у нас за пташка. Це військова таємниця. А що він зараз робить?

— Попросив трохи тютюну і сидить у вартівні з таким задоволеним виразом, наче у себе вдома. «У вас тут, — каже, — тепленько. А грубка не димить? Мені у вас дуже подобається. А якби грубка диміла, треба почистити комин. Але тільки після полудня, ні в якому разі не тоді, коли сонце стоїть над комином».

— Подумайте, лишень, що за рафінована гра з його боку, — зі щирим захопленням сказав вахмістр. — Вдає, ніби він ні до чого непричетний. А таки добре знає, що його розстріляють. Таку людину треба поважати, хоч вона й наш ворог. Адже йде на певну смерть. Не знаю, чи ми були б здатні на таке. Можливо, ми захиталися б, зламались. А він спокійно сидить і каже: «Тепленько тут у вас, і грубка не димить». Це вже, пане сержанте, характер. Така людина мусить мати залізні нерви, самозречення, впертість і ентузіазм. Коли б і в Австрії були такі патріоти... Але краще про це не говорити. І в нас бувають такі ентузіасти. Ви читали у «Народній політиці» про обер-лейтенанта артилерії Берґера? Він виліз на високу сосну і влаштував собі на гіллі спостережний пункт. А коли наші відступили, він уже не міг злізти, бо інакше потрапив би в полон. Тому чекав, аж поки наші знову не прогнали ворога. І тривало це аж два тижні. Усі чотирнадцять днів він сидів на верхівці дерева і, щоб не вмерти з голоду, обгриз геть усе верхів’я — їв гілки і глицю. А коли наші прийшли, він так ослаб, що вже не міг утриматися на дереві, впав донизу і вбився. По смерті його відзначили золотою медаллю за хоробрість.

І вахмістр поважно додав:

— Самопожертва, пане сержанте, це — геройство! Бачите, як ми знову заговорилися. Біжіть же замовити обід, а того тим часом пришліть до мене.

Сержант привів Швейка. Вахмістр порухом руки попросив його сісти і по-дружньому почав випитувати, чи має він батьків.

— Не маю.

Вахмістрові зараз же спало на думку, що це найкраще, принаймні ніхто не буде за цим нещасним ридати. При цьому він вдивлявся в добродушне обличчя Швейка, і раптом у напливі сердечності поплескав його по плечу, нахилився до нього і батьківським тоном запитав:

— Ну, а як вам подобається в Чехії?

— Мені в Чехії всюди подобається, — відповів Швейк, — мені скрізь траплялися дуже добрі люди.

Вахмістр притакував, хитаючи головою.

— Народ у нас дуже добрий і щирий. Якась там крадіжка чи бійка не має значення. Я вже тут п’ятнадцять років, а коли те все підрахувати, то на один рік припадає три чверті одного вбивства.

— Ви хочете сказати, що тут у вас на одну чверть не дорізують? — запитав Швейк.

— Ні, ви не так зрозуміли. За п’ятнадцять років нам довелося розслідувати лише одинадцять убивств. З них з метою грабунку було п’ять, а решта — це такі собі звичайні, які й торби січки не варті.

Вахмістр на хвилину замовк і знову перейшов до свого методу слідства:

— А що ви збиралися робити в Будейовицях?

— Приступити до служби в Дев’яносто першому полку.

Вахмістр наказав відвести Швейка знову до вартівні і швидко, щоб не забути, приписав до свого рапорту окружному жандармському командуванню в Пісеку: «Досконало володіючи чеською мовою, хотів пробратися у Чеські Будейовиці до 91-го піхотного полку».

Вахмістр втішено потер руки, задоволений багатим матеріалом і блискучими результатами свого методу слідства. Згадав попередника, вахмістра Бірґера, який із затриманим узагалі не розмовляв, ні про що його не питав, а зараз же відсилав до окружного суду з коротким рапортом: «Згідно із свідченнями сержанта, затриманий за бурлакування і жебрацтво». Теж мені допит!

Дивлячись на сторінки свого рапорту, вахмістр вдоволено посміхнувся і витяг з письмового стола засекречений документ від крайового жандармського командування в Празі із звичайним: «Суворо секретно» і перечитав ще раз:

«Усім жандармським відділенням і постам суворо наказується з загостреною пильністю стежити за всіма особами, які проходять їхнім районом. Перегрупування наших військ у Східній Галичині було причиною того, що деякі російські військові частини, перейшовши Карпати, зайняли позиції всередині нашої держави, внаслідок чого фронт пересунувся глибше на захід імперії. Ця нова ситуація створила можливість російським шпіонам використати нестійкість фронту і проникнути глибше на територію нашої монархії, головним чином у Сілезію і Моравію, звідки, згідно з секретними донесеннями, велика кількість російських шпигунів перейшла до Чехії. Як стверджено, між ними є багато російських чехів, вихованих у вищих штабних військових школах Росії, і вони, бездоганно володіючи чеською мовою, є особливо небезпечними шпигунами, бо можуть і, безперечно, проведуть і між чеським населенням антидержавну пропаганду. Тому крайове командування наказує затримувати всіх підозрілих і насамперед підвищити пильність у місцях, де розташовані гарнізони, військові центри і станції, через які проходять військові поїзди. Затриманих негайно обшукувати і транспортувати до вищої інстанції».

Жандармський вахмістр Фляндерка знову вдоволено посміхнувся і вклав секретний циркуляр «Sekretreservaten» у папку з написом «Секретні розпорядження». Там таких розпоряджень було чимало, їх фабрикувало міністерство внутрішніх справ разом з міністерством крайової оборони, якому підлягала жандармерія.

В крайовому жандармському управлінні в Празі не встигали їх розмножувати і розсилати. Тут були:

Наказ про контроль настроїв місцевого