І мертві залишають тіні - Карл Хайнц Вебер

Невідомо, чи доліз О'Дейвен до мертвого Бена. Пролунали гвинтівочні постріли, їх заглушили міномети, на бриючому польоті пронеслась ескадрилья літаків, німецькі Ме-109, котрі й раніше обстрілювали з кулеметів позицію, а потім покотилася перша хвиля атаки фашистської піхоти, переважно маврів.

Двічі почулося юнакові з Каліфорнії, що О'Дейвен ніби щось вигукнув. І більше він нічого не чув.

Через два дні було офіційно сповіщено про смерть О'Дейвена. Бійці Інтернаціональних бригад не змогли утримати своїх позицій і змушені були відступити на кілька кілометрів… Юнак з Каліфорнії та багато інших видряпались на дах будинку, щоб востаннє подивитися на карячкувате самотнє дерево. Під деревом лежали сірі, деформовані, спотворені тіла, жертви цього бою.

Пам'ятником загиблим став уламок скелі. Один із солдатів, за фахом каменяр, дістав десь долото й довбав ним цілий день до пізньої ночі. На таблиці з написом не було жодного прізвища, було проставлено лише кількість загиблих та дату.

Вишикували батальйон. Юнак з Каліфорнії стояв позаду, в останній шерензі. Коли пролунали постріли салюту й солдати поскидали шапки, він почав молитися. За свого товариша Бена й за Стюарта Джеймса О'Дейвена, офіцера з Ірландії.

Всього цього не було в рукописі, що його читав професор з Дубліна. Там переважали наукові терміни, зазначалися джерела, наводились логічні докази. Все було написано чорним по білому, поділено на пункти: перший, другий, третій… Не було тільки місця, щоб згадати якесь там дерево. Широкі узагальнення, великомасштабні обставини, події, тактичні операції… Ішлося ж бо про народ, а не про окрему людину!..

На шляху до Брунете республіканські війська мусили вистояти в чотирьох боях за Мадрід. Треба було відбити чотири шалені атаки франкістських військ: у передмістях столиці, на Харамі, біля Гвадалахари. Майже рік тривало це бойовище. Запеклі оборонні бої велися і на Північному фронті. 19 червня 1937 року вони втратили Більбао. А тоді…

Професор Майнк подумки цитував речення, до яких саме доходив його колега. Він міг навіть сказати, яку сторінку той читає, напам'ять знав, що там написано.

«Щоб полегшити становище ослаблих сил на Північному фронті, республіканські війська з 6-го до 28 липня 1937 р. провели на Центральному фронті операцію під Брунете. Було поставлено завдання: знищити мадрідський корпус заколотників і перешкодити розгортанню інших операцій на південному сході. Захопивши тимчасово Брунете, сили армії Народного фронту досягли значного тактичного успіху. Однак прорватись на оперативну глибину їм не пощастило. Та все-таки заколотники змушені були відмовитись од свого плану зламати опір республіканців на Північному фронті плітку і відклали цю справу на осінь. Щоб стабілізувати своє становище, їм довелося кинути на південь, у район Брунете, понад тридцять батальйонів. Ця операція була першою великою наступальною операцією республіканців».

Ірландець звів очі.

— І саме у цій битві за Брунете, гадаєте, загинув О'Дейвен?

— Вісімнадцятого липня тисяча дев'ятсот тридцять сьомого року.

— Ви певні?

— Цілком.

— Так…

Дуже нейтральне було це «так». В інтонації не відчувалося ні запитання, ні сумніву, не кажучи вже про згоду.

— Звідки ж у вас ця певність?

Запитання не містило в собі нічого несподіваного — до нього Майнк підготувався заздалегідь, бо ж, власне, в ньому й полягав сенс дискусії. Воно ніколи не було б для нього несподіваним, навіть тоді, коли б його вимовили з іншою інтонацією: гостро, з більшим зацікавленням. Та ірландський колега запитав ніби з ввічливості, а вже сама відповідь не мала для нього ніякого значення.

Якусь мить Майнк намагався підладнатись під цей тон, щоб і собі видатись байдужим. Можна сказати: «Я розпитав багато людей, які все бачили», — і цього, мабуть, було б досить, хоча воно й не відповідало дійсності. Те, що він дізнався від колишніх бійців Інтернаціональних бригад про О'Дейвена, було, власне, безперечним, не викликало ніяких сумнівів. І все ж безпосереднього очевидця він не знайшов. Ніхто пе згадував ні про дерево, ні про церкву, ні про Бена-американця. О'Дейвен загинув, коли хотів винести товариша з нічийної землі — оце і все, що вони знали. Та ще місце й день, про які було офіційно повідомлено бійців Інтернаціональних бригад. Подробиці, деталі — усе це плід Майнкової фантазії, котра черпала поживок із багатьох розмов, з багатьох прочитаних щоденників, колізії яких перепліталися насамперед з розділами книжки Стіва Нельсона, що мала назву «Добровольці».

Однак говорити про це зараз було б недоцільно. Ішлося ж бо про факти, про знання, а не про здогади. Та чи означало це, що треба гамувати емоції або не брати до уваги здогад?

Майнк не міг відповідати байдужим тоном, бо сам не був байдужим. Його відповідь була докладною, в його інтонації відчувалась зацікавленість.

— У нашій республіці, містер Мейволд, боротьба Іспанії за свободу відіграє неабияку роль. Події тридцятирічної давнини не є предметом досліджень лише окремої групи фахівців. Про це написано романи, створено фільми, телефільми, а багато пісень, які народилися в той час, співають у нас і досі. Іспанія для нашого народу стала поняттям, яке…

— … сповнене для вас трагізму. Я вас розумію.

Майнк затнувся. Репліка прозвучала різко й агресивно. Він вловив у ній інтонацію осуду.

— Я, власне, хотів сказати щось інше. Але ваше зауваження слушне. Звичайно, іспанські події сповнені трагізму…

— Особливо для вас.

— Як вас розуміти?

— Я нагадаю вам лише дві назви: батальйон імені Тельмана і легіон «Кондор». Німці воюють проти німців. Вже це говорить багато чого.

— Це абсолютно ні про що не говорить. Навіть більше: це чистісіньке пересмикування фактів, даруйте, будь ласка. Антифашисти воюють проти фашистів. Не вперше і не лише в Іспанії. Гітлер послав в Іспанію свій легіон «Кондор», цей підрозділ найманців своєї люфтваффе, з тією самою метою, з якою він послав СА і СС на вулиці власної країни: щоб придушити боротьбу народу за свободу. А німецькі антифашисти, об'єднані в батальйон імені Тельмана, в Іспанії поставили перед собою таку ж саму мету, яка стояла перед ними у їхній власній країні, тобто: допомогти народові розбити фашистів. В Іспанії боролися німецькі,