І мертві залишають тіні - Карл Хайнц Вебер
Госс знав, що завдання складне. Ішлося не про ексгумацію. Принаймні не в першу чергу. Передовсім слід було з'ясувати примітивне і водночас важливе питання: чому розрито могилу саме О'Дейвена? Чому злочинці вибрали землю майже на метрову глибину, докопались до самої труни, а потім почали засипати могилу знову? Чи вони щось узяли? Чи хотіли щось побачити або змінити? Відповісти на ці питання — таке завдання стояло перед експертами.
І капітан їм анітрохи не заздрив.
На початку робочого дня Манфреда Госса викликав начальник, майор Лауренцен і передав йому матеріали кримінальної поліції.
— Займіться цією справою, товаришу капітан. Візьміть собі в помічники старшого лейтенанта Гайнсена. Якщо виникне потреба, у вашому розпорядженні буде й молодший лейтенант Кушель. Дуже загадкова справа. Все поки що оповито туманом. Не можу дати вам попередніх вказівок. О шістнадцятій годині чекаю ваше перше донесення. Якщо вам буде потрібна ще якась допомога, то знайдіть мене будь-коли.
Госс ще не скористався жодною з запропонованих йому послуг. Поки що вистачало наданих йому, тридцятисемирічному офіцерові, повноважень. Госс подумки особливо підкреслював це «поки що».
Справді, випадок безпрецедентний. Як правило, кримінальні злочини чимось та різнилися один від одного, не були абсолютно подібні. І все ж було в них щось спільне: шпигунство залишалося шпигунством, агенти — агентами. І якщо вони так чи інакше потрапляли в поле зору органів державної безпеки, то це призводило до однакового наслідку: таємна діяльність і державна зрада.
Кладовища були улюбленими місцями зустрічей агентів, тут влаштовувались схованки, у могилах часто обладновувались тайники. Все це промайнуло перед очима капітана наче нві сні. Але хіба для цього треба розкопувати могилу на глибину до метра? Найбільше вабило злочинців, мабуть, те, що до могили можна було підійти зовсім непомітно і так само непомітно займатися там чим їм треба…
Ні, в могилі цього О'Дейвена крилася інша загадка, біс її знає, яка, але все це, безперечно, виходило за всякі межі.
Коли кілька годин тому капітан Госс почав працювати:і цими матеріалами і вже переглянув кілька сторінок, які мали, проте, неабияке значення, він відчув навіть полегкість, наткнувшись на прізвище якогось Юргена Баумгольца. Зізнання, що їх дав Баумгольц, затриманий на кордоні Фрідріхштрассе, були неповними. На вимогу лікаря допит довелося припинити, а молодика перевести до шпиталю поліційного управління.
Однак уже зараз, здається, можна було констатувати підтвердження здогаду: стало ясно, звідки почалася ця акція.
Операція почалася в Західному Берліні — злочинці одержали своє завдання або там, або в ФРН. Їх послали сюди розкопати певну могилу. Могилу людини, яка загинула в 1945 році. Двадцять два роки вона не привертала до себе нічиєї уваги. Чому ж у 1967 році нею раптом зацікавились? Передовсім: що так зацікавило в ній тих, хто стояв за ширмою? Труна? Труп?
Госс сидів на лаві, широко розставивши ноги, спершись ліктями на коліна й охопивши голову руками. Поглядав інколи на сонце або ж на товаришів, а думки його весь час кружляли довкола отих «що?» й «чому?». Коли наближалися чиїсь кроки або хтось голосно розмовляв, він неохоче підводив голову. Староміське кладовище належало до визначних місць Берліна, і багато туристів користувалися зі свого перебування в столиці, щоб відвідати цей доглянутий і чистий цвинтар. Та кладовище славилось насамперед як визначне місце історичного плану. На надмогильних плитах було викарбувано чимало славнозвісних імен, інші ж, сьогодні забуті, були, очевидно, знаними свого часу. Чи належав до цих останніх і Стюарт Джеймс О'Дейвен?
Госс покликав лейтенанта Гайнсена і послав його в кон-тору_кладовища: сподівався дізнатися більше про небіжчика. Перед тим як було вчинено злочин, могила мала впорядкований вигляд. Про це свідчили, зокрема, квіти, що лежали зів'ялі зараз на підстриженому живоплоті, валялися на посипаній гравієм доріжці. Безперечно, хтось таки доглядав цю могилу — знайомі, друзі, саме за це й можна було зачепитись.
Капітан Госс глянув на годинник: тринадцять двадцять. О чотирнадцятій він мав бути у шпиталі поліційного управління, щоб допитати там Юргена Баумгольца. Він не розраховував одразу ж виявити першопричину злочину. Певніше за все, думав Госс, Баумгольц був чиїмсь слухняним знаряддям. Отож, чітко уявивши перебіг злочину від початку й до кінця, можна було б напасти і на слід тих, хто давав завдання, а також визначити мету цієї операції.
Манфред Госс підвівся. Повільно ступив кілька кроків до могили О'Дейвена. У вухах залунав скрип і скрегіт інструментів, почулось дихання людей, щебет птахів і віддалений шум вулиць.
Кілька хвилин він розмовляв з керівником групи. Чи вже що-небудь… І коли… Отже, нічого, поки що нічого. Без сумніву, приступати до допиту Баумгольца отак, без переконливих доказів, було б передчасно, це нічого не дасть. Але Госс не підганяв товаришів, бо знав, як важко їм працювати; надмірна квапливість завдала б більше шкоди, аніж принесла б користі.
Він попрощався. Ступивши кілька кроків, зупинився і ще раз поглянув на надмогильний камінь. Той трохи похилився, але не впав.
Напис на ньому блищав від сонця, і Госсу довелося нагнутись, щоб розібрати написане. «Solus De da anam». Щоб це означало? Латинською sol — сонце, De — щось пов'язане з богом, a anam — з роком. Але це не латина, це аж ніяк не латинська мова! У латині наголос над голосними не ставився. Може, це ірландська мова?
Подбати про переклад Госс доручив молодшому лейтенантові Кушелю.
— В університеті імені Гумбольдта… Або в Академії наук… Філологи повинні нам допомогти. І хай вони ще дещо розкажуть про цю мову взагалі. Можливо, це допоможе нам. Чим саме? Ну, скажімо, хай торкнуться в розмові проблем діалектів, або процитують якийсь біблійний вираз, поширений у певних колах. А що я тямлю в таких речах?
Капітан Госс вирішив піти пішки, адже до шпиталю недалеко. Прийшов він туди рівно о чотирнадцятій, звелів доповісти про себе докторові Роледеру.
Його зустріла брюнетка
