Не чужі - Аріна Вільде

— Так, — із сумом промовляю я, згадуючи, чого саме коштувала наша з нею схожість. — Вона померла під час пологів. Мене виховала бабуся, а батько… мамі не можна було вагітніти, для нього я була небажаною дитиною, та ще й точною копією коханої жінки. Тому стосунки в нас не склалися. Це після смерті бабусі йому довелося мене до себе забрати, а до цього…

Я змучено усміхаюся та падаю на ліжко. Дивлюся в стелю, уникаючи з Давидом зустрічатися поглядами. Ця тема для мене страшенно важка. Мене все ще не відпустило. Для тата хотілося бути найкращою і я довго вірила, що він любить мене. Поки не почула зворотне. Це боляче. Розбите дитяче серце складно зібрати назад.

— Мені здається ти помиляєшся, — Давид ставить тацю посередині ліжка, сам же лягає поряд. Знаходить мою руку та переплітає наші пальці. Від цього дотику тілом проходить приємне тремтіння. — Батько любить тебе й піклується. Просто чоловіки складніше визнають свої помилки. А іноді замість вибачень удають, що нічого не сталося.

Я знизую плечима.

Можливо, він має рацію.

Але…

— Вже не важливо. Того, що було, не виправити.

Відчуваю, як вниз щокою скотилася сльоза.

— Ти голодна? — переводить тему Давид, зрозумівши, що мені вона неприємна.

— Ні, — хитаю головою. — До того ж мені прописали сувору дієту і твої сендвічі до переліку дозволених страв не входять.

— Дідько, вибач. Принести тобі щось? — він підіймається на ліктях, дивиться на мене. А я не можу відвести від нього погляд. Мені так приємна його турбота. Хочу, щоб завжди був таким, як зараз.

— Я не голодна. Подивимося якийсь фільм? Спати однаково ще рано.

— Де пульт?

— На тумбочці.

— В мене є підозра, що твій батько кожні пів години буде зазирати до нас і перевіряти, як ми поводимося, — жартівливо підморгує мені Давид.

— Він учора намагався поговорити зі мною на тему статевого дозрівання та контрацептивів. Я сказала йому, що він запізнився на кілька років із цією інформацією. Здається, після цих слів йому навіть полегшало.

— Це більш актуально для твоєї сестри, — клацаючи пультом, промовляє Давид.

— Насті всього шістнадцять, у її віці я моркву в городі сапала, — хмикаю я. — Ну, і батько її обожнює, до двадцяти навряд чи когось підпустить.

— Я зустрів її, коли спускався сходами. Виглядає дорослішою. І жодної схожості з тобою не знайшов.

— Так, ми різні й не дуже ладнаємо, — кривлюся я, скоса зиркаючи на Давида. У серце ввійшла гостра голка ревнощів. Невже темноволоса Настя йому сподобалася більше, ніж я?

Весь вечір ми розмовляємо про усілякі дрібниці, дивимося повтор серіалу «Друзі», який, як виявилося, обоє обожнюємо, і я не пам’ятаю, коли востаннє почувалася настільки добре та затишно. Зараз ми більше схожі не на коханців, а на добрих товаришів. Тему моєї можливої вагітності ми не чіпаємо, що мене заспокоює. Перед сном до нас зазирає батько, сканує простір своїм чіпким поглядом і, впевнившись у тому, що ми поводимося чинно і пристойно, бажає нам доброї ночі та йде.

— Мені завтра на роботу рано, я скористаюся твоїм душем? — питає Давид, коли на екрані з’являються фінальні титри.

— Так, звісно, чистий рушник у шафі.

Давид ховається за дверима, я ж знімаю халат і залажу під ковдру. Пальці трохи тремтять. Цікаво, я колись зможу спокійно сприймати нашу з ним близькість? Ми всього лише збираємося спати в одному ліжку, але для мене це так зворушливо.

У кімнату Леонов входить в одному рушнику, обмотаному навколо стегон. Відвести погляд від його тіла майже неможливо. Я ковтаю слину, що зібралася в роті.

— Я не брав із собою одяг, сподіваюся, ти не проти, якщо я буду спати голяка? — його хитрі очі збивають мене з пантелику. Як же складно, коли ні чорта не розумієш у чоловіках.

— Я… мені не можна… — боязко промовляю я.

— А хто казав про те, що в нас цієї ночі щось буде, сонечко? — усміхається він і нахиляється до мене, щоб легко торкнутися губами скроні.

Давид лягає поряд, клацає пультом і кімната поринає в темряву.

— Солодких снів, — напівпошепки промовляє він.

— І тобі, — відгукуюся, але мій голос, здається, заглушає гулке биття мого серця.

Давид у мене дома. В одному ліжку зі мною. І він про мене піклується. Це все здається сном. Я навіть згодна хворіти щодня, щоб це тривало вічність.