Адвокат негідників - Джон Гришем

Помічає мене, киває. Мовляв, підходь. Інший детектив зникає.

Гарна риса Денді Ріардона — його гранична чесність. Він не гаятиме час на справу, яку не може обґрунтувати. Він ретельно шукає докази, але якщо їх нема, то нема. За тридцять років він жодного разу не висунув помилкового обвинувачення підозрюваному у вбивстві. Зате коли Денді заарештовує за вбивство, то суддя і присяжні прислухаються та, ймовірно, винесуть вирок на пожиттєвий термін.

Він вів справу Джиліани Кемп від самого початку. Чотири місяці тому в нього був невеликий серцевий напад, і лікар порадив йому вийти на пенсію. Він знайшов іншого лікаря. Стаю поруч із ним, разом дивимося крізь дзеркало. Ми не вітаємось. Усіх адвокатів захисту він вважає мерзотниками, тож нізащо не опуститься до того, щоб потиснути мені руку.

Сванджер у кімнаті для допитів один. Він знуджено відкинувся у складаному кріслі назад, ноги заклав на стіл.

— Що він сказав? — цікавлюсь я.

— Нічого. Ім’я, звання, реєстраційний номер, а потім викликав вас. Сказав, що бачив ваше ім’я в газеті.

— То він вміє читати?

— Гадаю, IQ на рівні 130. Він тільки виглядає недоумком.

Саме такий він має вигляд. Товстун з подвійним підборіддям; крупні коричневі родимки від шиї і вище; поголена голова з коротесенькою щетиною, що нагадує чоловічі стрижки 60-річної, до-Бітлівської, давнини. Щоб привернути чи то увагу, чи то насмішки, він нап’ялив абсурдно великі бірюзові окуляри в круглій оправі.

— Ну й окуляри, — кидаю я.

— Куплена в аптеці дешева підробка. Йому не потрібні окуляри, але він вважає себе дуже винахідливим, коли йдеться про маскування. Насправді він не дурний. За останній місяць він кілька разів вислизав з-під нашого спостереження, але щоразу вертався додому.

— Що у вас на нього є?

Ленді втомлено і розчаровано зітхає.

— Небагато, — каже він, і я розумію, що це правда. Він чудовий коп, він знає набагато більше за мене, та він випромінює впевненість.

— Достатньо, щоб висунути обвинувачення?

— Я б не проти. Поки що про арешт не йдеться. Шеф хоче притримати його на тиждень-другий. Притиснути, знаєте, глянути, чи хлопець не зламається. Та насправді — в надії, що станеться диво і нам пощастить. Навряд чи. Мабуть, нам доведеться знову його випустити. Між нами кажучи, Руде, у нас мало що є.

— Здається, у вас є багато підозр.

Ленді форкає і сміється.

— Що є, те є. Щодо підозр — подивіться на нього. Я дав би йому десять років одиночки, базуючись тільки на першому враженні.

— Може, п’ять, — кажу я.

— Поговоріть із ним і, якщо бажаєте, я покажу вам справу — завтра.

— Гаразд, я зайду, але я цього хлопця ніколи не зустрічав, і я не впевнений, що буду його адвокатом. Завжди постає питання оплати, а він не схожий на надто забезпеченого. Якщо він неімущий, ним займеться громадський захист, а я вмию руки.

— Розважайтеся.

Сванджер прибирає ноги зі столу, встає, ми знайомимось. Міцний потиск руки, прямий погляд, рівний голос без ознак занепокоєння. Холоднокровно стримую себе, щоб не сказати йому зняти ті придуркуваті окуляри. Якщо йому вони подобаються, то й я від них у захваті.

— Бачив вас по телеку, — каже він. — Отой боєць, який вбив рефері. Що з ним зараз?

— Справу не завершено, буде судовий розгляд. Ви ходите на бої?

— Ні. Дивлюся з мамою по телеку. Подумував зайнятись ними кілька років тому.

Ледь не сміюсь. Навіть скинувши тридцять фунтів і тренуючись по вісім годин на день, цей тип і десяти секунд не протримався б у клітці. Певно, знепритомнів би ще в роздягальні. Сідаю за стіл, складаю руки і питаю:

— Отже, про що ви хотіли поговорити?

— Ота дівчина, чувак, ви знаєте, про що йдеться. Ці хлопці думають, що я якось причетний, і дістають мене. Вони вже кілька місяців ходять слідом за мною, постійно шифруються, ніби я не знаю, що до чого. Це мене вже вдруге сюди притягли, просто як в якомусь серіалі. Дивитесь «Закон і порядок»? Коротше, ці хлопці забагато такого дивилися, а актори з них дуже погані, розумієте, про що я? Отой старий із сивою шевелюрою, здається, Ріардон... Він хороший, завжди прагне дізнатися правду і намагається мені допомогти. Ага. А отой кістлявий, Барклі, він заходить і починає кричати. Одне й те