Нічний адміністратор - Джон Ле Карре

Приблизно так, з незначними варіаціями, і звертався Мама Лоу до свого вірного війська щовечора, коли півпляшки рому і увага міс Амелії повертали йому почуття гумору після ще одного виснажливого дня, проведеного у цьому райському куточку.

Джонатан зайшов у вмивальню позаду кухні і переодягнувся у все біле, згадуючи Івонн, як і бувало щоразу, коли він це робив. Тепер Івонн тимчасово витіснила Софі, ставши об’єктом Джонатанової самовідрази. Від хвилювання у нього занило в животі, і тепер це відчуття більше нагадувало незадоволене сексуальне бажання. Коли він взявся нарізати часник і бекон, його руки все ще тремтіли. Чекання було таке напружене, що Джонатану здавалося, ніби його час від часу пронизує струмом. Кухня, з її робочими поверхнями з нержавіючої сталі і сталевою посудомийною машиною, була бездоганно чиста і чепурна. Джонатан постійно визирав у заґратоване вікно, в якому окремими кадрами виднілося наближення яхти «Сталевий паша»: ось її радари і купол для зв’язку з супутником, ось пошукові прожектори «Карлайл і Фінч». Він зміг розгледіти прапор англійського торговельного флоту, який майорів на стерні, і золотисті штори на вікнах кают.

— Всі, кого ти обожнюєш, на борту цієї яхти, — сказав йому Берр під час однієї з розмов по третьому таксофону зліва, якщо йти пірсом Діп-Бей до моря.

Мелані Роуз підспівувала радіо, з якого лунала християнська музика, і одночасно чистила над рукомийником солодку картоплю. Мелані Роуз викладала в недільній школі і мала двох донечок-близнючок від чоловіка на ім’я Сесіл, хоча всі називали його Сісілл. Три місяці тому він подався на Ельютеру, але досі так і не скористався зворотним квитком, хоч той в нього й був. Сісілл, думала Мелані Роуз, рано чи пізно повернеться, і вона жила у радісному чеканні цієї миті. Тим часом Джонатан зайняв його місце другого кухаря на кухні Мами Лоу, а щосуботи вночі Мелані Роуз втішала себе, проводячи час з О’Тулом, який саме чистив морського окуня біля рибного столу. Сьогодні була п’ятниця, а отже, вони вже починали здружуватися.

— Мелані Роуз, збираєшся завтра на танці? — поцікавився він.

— Та який сенс танцювати самій, О’Туле? — відповіла Мелані Роуз, демонстративно фиркнувши.

Перевалюючись з ноги на ногу, пришкандибав Мама Лоу, всівся у своє розкладне крісло, усміхнувся і захитав головою, немов згадав якусь забуту мелодію і намагався її зі своєї голови витрясти. Заїжджий перс нещодавно подарував йому вервечку і він намотував її навколо своїх величезних пальців. Сонце майже зайшло. З моря долинали вітальні гудки яхти «Паша».

— Нічого собі, ото гігантська яхта, — захоплено прошепотів Мама Лоу, озираючись, щоб подивитися на яхту крізь прочинені двері. — У того злоїбучого лорда-короля містера Онслоу, бляха, Роупера, грошей як гімна, це я вам, сер, точно кажу. От, курва, сраний білошкірий мільйонер. Сьє Лямон, ви сьогодні постарайтесь як слід, шоб було смачно. А то наш пан лорд-паша Роупер вас з’їсть живцем. А потім ми, бідні нігери, обсмокчимо кості, бо ми ж завжди доїдаємо після багатих білих людисьок.

— Звідки у нього стільки грошей? — запитав Джонатан, не відриваючись від роботи.

— У Роупера? — недовірливо перепитав Мама Лоу. — Ти хочеш сказати, шо не знаєш?

— Хочу сказати, що не знаю.

— Сьє Лямоне, тоді з якого дива я маю це знати? І краще не питати. Він власник якоїсь велетенської компанії у Нассау, але вона зараз котиться під три чорти. Мати стільки бабла у такий скрутний час не так вже й легко, він точно ще той скурвий ділок.

Ще трошки і Мама Лоу почне чаклувати над своїм славетним гострим соусом з перцем чилі, щоб приправити ним лангусти. Тоді на кухні западе небезпечна тиша. Ще не народився такий помічник шеф-кухаря, який би насмілився вголос припустити, що яхти запливають у Гантерс-Айленд заради чогось іншого, окрім фірмового соусу з Чилі від Мама.

«Паша» стала на якір, усі шістнадцять осіб ось-ось прибудуть. Щойно перші гості зайняли свої місця за меншими столиками, на кухні запанувала атмосфера битви. Більше ніхто не розкидався хвалькуватими фразами, ніхто не підправляв камуфляж, ніхто напружено не перевіряв зброю. Підрозділ став мовчазною командою бійців, які розуміють один одного без слів, лише за допомогою жестів та міміки. Вони кружляли один біля одного, немов німі танцівники. Навіть Кремез і Плаксій притихли в напруженому очікуванні ще однієї легендарної ночі у ресторані «Мама Лоу». Міс Амелія у своїх пластикових бігудях приготувалася прийняти перший чек біля каси. Мама Лоу у своєму славетному капелюсі бігає туди-сюди. Він то піднімає бойовий дух свого бравого війська потоком приглушеної лайки, то лицемірить і мило розмовляє з ненависним ворогом у ресторані, то знову повертається на кухню і розподіляє замовлення, які з його уст звучать дуже загрозливо, бо його громовий голос стишений майже до шепоту.

— Та красива біла паняночка за восьмим столиком, вона якась чортова гусениця. Не хоче жерти ніфіга іншого, крім листя салату. О’Туле, організуй два салати «Мама»! Те паскудне дітисько за шостим столиком хоче наминати лише кляті гамбургери, і більше ні чорта. Один дитячий гамбургер і не забудьте на нього плюнути! О’Туле, куди світ котиться? Вони, блін, шо, всі зуби нахрін розгубили? Не мають чим рибу їсти? Плаксію, занеси-но першому столику п’ять «Севен-апів» і два фірмових пунші. Давай, бери ноги на плечі. Сьє Лямон, продовжуйте готувати ті свої устриці, ше шість десятків не завадить, чуєте, тільки не забудьте відкласти шістнадцять порцій для «Паша». Сьє Ля-мон, ви ж в курсі, шо устриці йдуть прямо в яйця. Ці леді та джентльмени сьогодні так шпіліндрикатися будуть, аж гай шумітиме, і все завдяки вашим устрицям. О’Туле, де соуси, ти шо, їх вижлуктав? Мелані Роуз, люба, ту бульбу тре перевернути, а то вона перетвориться на попіл в тебе на очах!

Усе це відбувається під музичний супровід гурту з шести тутешніх чоловіків, які стояли на подовженому даху тераси і грали переважно на ударних інструментах. Обличчя музикантів, освітлені гірляндами, блистіли від поту, а сорочки сліпили білизною у яскравих спалахах світла. Ка-ліпсо[69] виконував хлопець на ім’я Гаррі. Він відсидів п’ять років у в’язниці Нассау за збут наркоти і повернувся звідти стариганем. Мелані Роуз розповідала Джонатану, що Гаррі більше не годився для любовних ігор, так його там били. «Подейкують, що саме тому він може співати таким високим голосом», — сказала вона,