Нічний адміністратор - Джон Ле Карре

— А що там той стариган-священик? — гукнув Рук з протилежного боку басейну. — Ото здивується, бідолаха, коли побачить, чию фотографію він підписав.

— Вона сказала, що візьме його на себе, — відповів Джонатан.

— Мабуть, таки нічогенька вона дівчина, — сказав Рук.

— Так, вона була така, — погодився Джонатан і знову стрибнув у басейн. Він виринав на поверхню і занурювався у воду так завзято, немов все ніяк не міг відмитися.

Вони вечеряли під набридливе дзижчання мухоловки, яка не переставала вчиняти свої жорстокі вбивства. Цей стейк, вирішив Берр, не такий вже й кепський. Може, умудритись зіпсувати хороше м’ясо складніше, ніж здається. Час від часу Берр потайки позирав на Джонатана, який бесідував з Руком про те, як воно — кататися на мотоциклі в Канаді.

«Ти нарешті починаєш підпускати нас до себе, — з полегшенням вирішив він. — Твій лід потрошки тане. Тобі просто потрібно було трохи з нами поговорити».

Вони пішли в кабінет і авантюризм Рука розгорівся з новою силою. Він запалив камін і розклав на столі рекомендаційні листи, які розхвалювали чоловіка на ім’я Томас Лямон, а поруч поклав кольорові брошури з рекламою приватних моторних яхт.

— Ось ця називається «Саламандра», — сказав він Джонатану, який заглядав йому через плече. Берр спостерігав за ними з протилежного кутка кімнати. — Сто тридцять футів, власник якийсь бандит з Волл-стріт. Станом на тепер на ній нема кухаря. А це «Персефона». Правда, ніхто з багатіїв не здатен вимовити її ім’я, тому новий власник ось-ось перехрестить її в «Лоліту»... Двісті футів, команда з десяти осіб, плюс шість для охорони, два кока і мажордом. Вони якраз мажордома і шукають, й ми гадаємо, що ти ідеально для них підходиш. — Рук показав на фотографію життєрадісного усміхненого чоловіка, одягненого в тенісну форму. — Це Біллі Борн, власник бюро з винайму суден і підбору бортових команд у Ньюпор-ті, штат Род-Айленд. Власники обох цих яхт — його клієнти. Скажеш йому, що ти ходиш під вітрилами і готуєш, а потім покажеш рекомендаційні листи. Він не буде їх перевіряти, та й люди, які їх написали, живуть на іншому кінці планети. Біллі цікавить лише те, чи можеш ти виконувати свою роботу, чи ти, як він це називає, цивілізований, і чи не було в тебе проблем з поліцією. Ти йому підходиш за всіма критеріями з трьох. Тобто Томас підходить, а ти лише за двома.

— А Роупер також клієнт Біллі? — запитав він, забігаючи наперед.

— Цікавій Варварі на базарі ніс відірвали, — озвався зі свого кутка Берр і всі засміялися. Але за їхнім радісним сміхом ховалася очевидна для всіх правда: чим менше Джонатан знає про Роупера і його оборудки, тим менша ймовірність, що він себе видасть.

— Джонатане, Біллі Борн — твій головний козир, — сказав Рук. — Піклуйся про нього. Щойно тобі заплатять, надішли йому його комісійні. Коли влаштуєшся на нову роботу, обов’язково зателефонуй йому і розкажи, як у тебе справи. Не води Біллі навколо пальця і він відкриє перед тобою будь-які двері. Всі, кого любить Біллі, відповідають йому взаємністю.

— Це твій останній відбірковий тур, — сказав Берр. — Після цього — фінал.

Наступного ранку, коли Джонатан уже здійснив свій ранній заплив у басейні, а всі були бадьорі та відпочилі, Рук витягнув свою магічну коробку: у ній був таємний радіотелефон зі змінними частотами. Для початку вони пішли в ліс і там побавилися трохи в хованки, по черзі ховаючи і шукаючи коробку. Потім, під час перерви між інструктажами, Рук змушував Джонатана виходити на зв’язок з Лондоном знову і знову, аж поки він повністю не освоїв нове обладнання. Він показав йому, як міняти батарейки, як їх заряджати і як красти електроенергію з мережі. Після радіотелефону Рук дістав ще один цінний експонат — надзвичайно мініатюрний фотоапарат, замаскований під запальничку, яким, сказав він, могла навчитись користуватися навіть зовсім безголова людина, і хочете вірте, хочете ні, а фотографії цей чудо-прилад таки робив. На все про все їм у Коннектикуті знадобилося три дні, більше, ніж спочатку планував Берр.

— Це наш останній шанс усе обговорити, — безперестанку торочив він Руку, немов намагаючись виправдати затримку.

Обговорити що? Про що ще можна говорити? Як потім зізнався собі Берр, десь глибоко в душі він чекав, що Джонатан рано чи пізно розіграє сцену. Але оскільки той залишався для нього загадкою, він не знав, коли цей момент може настати.

— Наїзниця все ще надійно сидить у сідлі, якщо тобі від цього легше, — сказав він, сподіваючись розвеселити Джонатана. — Ще поки не злетіла з коня.

Але, вочевидь, спогади про Івонн усе ще нависали над ним, бо він заледве витиснув з себе посмішку.

— Він у Каїрі крутив шури-мури з тією Софі, стопудово тобі кажу, — сказав Берр Рукові, коли вони летіли додому.

Рук скорчив несхвальну гримасу. Він не любив дослухатися до Беррової інтуїції, яка так зрідка нагадувала про себе, а тим паче не хотів очорняти ім’я покійниці.

— Дарлінг Кейті зла як чорт, — гордо заявив Гаррі Полфрі, сидячи з віскі у вітальні Ґудгью у Кентіш-тауні. Це був си-вочолий, підтоптаний, п’ятдесятилітній чоловік з пухкими губами і неспокійними очима. На ньому була чорна адвокатська жилетка. Він приїхав на зустріч прямісінько з роботи по той бік Темзи. — Вона повертається з Вашингтона і Марджорем уже виїхав у Гітроу, щоб її зустріти. Вони заодно і готові битися до кінця.

— А чому Морок сам за нею не поїде?

— Він любить перестрахуватися. Навіть якщо йдеться про його заступника, як, наприклад, Марджорема, він все одно зможе сказати, що його там не було.

Ґудгью хотів про щось запитати, але вирішив, що краще не втручатися і вислухати, як Полфрі виливає душу.

— Кейті каже, що наші заокеанські кузени нарешті докумекали, що і як. Вони дійшли до висновку, що у Маямі

Стрельскі задурив їм голову, а ви з Берром йому в цьому допомогли. Кейті каже, що якщо вона стане на берегах Потомаку, то побачить дим, який здіймається над Капітолій-ським пагорбом. Каже, тільки й чути, що балачки про параметри і безвладдя. Щоправда, я ніяк не збагну, чи цей вакуум влади створюється, чи наповнюється.

— Боже, параметри я терпіти не можу, — підмітив Ґуд-гью, виграючи час на роздуми і підливаючи Полфрі віскі. — Я