Дитина від батька мого чоловіка - Олександра Багірова

- Пташка, не лякай мене, скажи хоч щось! - З темряви відчаю мене вириває голос Льоші.

Не пам'ятаю, як провела весь цей час. Наче впала в дикий транс болю і перестала реагувати на все. Друг відкрив двері своїм ключем. Піднімаю голову, відриваюсь від сорочки Влада. Він блідий такий, навіть ластовиння не видно, сірі очі потемніли. Наляканий, губи тремтять.

- Ніколи тебе такої не бачив. Ти чого? - Гладить мене по плечу.

- Він одружений ... - шморгаю носом, - Розумієш… одруженииий! – знову заходжуся в істериці.

- Приїхали, - стискує щелепи до хрускоту зубів. - Це він тобі такий подаруночок на подяку за новину про вагітність?

- Угу, - витираю сльози сорочкою Влада.

- Цензурних слів у мене немає, отак сюрприз від генерала... - гладить мене по голові. - Пташка, я зараз чаю заварю. Заспокійливе тобі, мабуть, не можна… – бере мене за руку, стискає. - Ну чого ти не розкисай, і не з таких колотнеч вибиралися.

- Це інше… Льош. Влад… він же мій світ… він усе… розумієш… – задихаюся, не можу висловити думки. Спазми болю пронизують наскрізь.

- Так дихай, глибоко, рівно, - кричить уже на порозі кімнати, - Я миттю тільки чайок зроблю.

Олексій довго відпоює мене. Заколисує як дитину, шепоче втішні слова. Нічого не питає. Тільки говорить, ніжно шепоче, розміреним, спокійним голосом. Дає відчути – я не одна. Витирає мої сльози.

Завдяки його старанням через якийсь час, я трохи заспокоююсь. Думки стають чіткішими, припиняється водоспад сліз, істеричне тремтіння відступає.

- Розкажи мені докладно, якщо можеш ... Якщо ні, не муч себе. Просто я маю розуміти суть справи. Інакше навряд чи зможу допомогти.

- Спробую, - роблю ковток чаю.

Переказую йому розмову із Владом. Це займає багато часу, кожне слово, як лезо проходить по серцю. Переживаю все це знову, поринаю в центр самого пекла. Але мені одній не впоратися, мені потрібна порада. А крім Льоші, у мене більше нікого немає. Був Влад… був…

- А тепер він мені надсилає повідомлення, - показую другу телефон. - Це після того, як він звинуватив мене в зрадах і сказав, що забере дитину! Я знайду сили обірвати це все. Не треба мені нічого від нього! Сама впораюсь! Влаштовує його дружина, - кривлюся, згадавши фразу Влада, - То нехай і котиться до неї.

- Ні, пташка.

- Що ні? - розливаю чай,не розумію, що він має на увазі.

- Так, він ще той гад. Як би я міг, я би вже з ним розібрався. Не уявляєш, як мені боляче від почутого. В голові не вкладається, як він міг так з тобою, - Льоша стискає мою руку. - Тільки ти тепер не одна, розумієш? У тебе дитина, яка не зможе жити, як-небудь і харчуватися локшиною швидкого приготування. Ми з тобою багато пройшли та виживали в будь-яких умовах. А ось малюк…

- А що пропонуєш віддати йому дитину?! - зриваюся на крик. - Тоді й проблем не буде? Так, на твою думку? Або ще аборт запропонуй, давай Льош, добивай мене, чого вже, не стримуйся!

- І ось чого перекручувати, га? Я б сам тебе придушив навіть за думки про аборт, ти чого? - Притягує мене до себе, обіймає. - Ти влови мою думку, Гордість воно, звичайно, круто, тільки зараз ти не в тому стані, щоб грюкати дверима. Фиркнеш, а генерал твій із квартири викине, з інституту, у кишені нуль, і що робити? А так тебе обстежать у дорогій клініці, Влад подбає, щоб ти добре харчувалася, з фінансами проблем не буде. А зараз термін ще короткий, час є. Через пару місяців все обмізкуємо і щось придумаємо. Але ось зараз треба тягнути час. Якщо, як ти кажеш, від допомоги він не відмовлявся.

- Від допомоги… ні, - кажу, ковтаючи сльози, що знову підступають. - Тільки не забувай, він ще пропонував забрати дитину, я ж, бачите, матір'ю нормальною бути не зможу!

- Пташка, до цього не дійде, обіцяю! Ти ж мені віриш?! Головне - зараз будь стриманішою, не посилай його, утримуйся від грубих висловів. Треба приспати його пильність. Заради майбутнього малюка. У мене сама знаєш, яка ситуація, перебиваюсь як доведеться. Звісно, ​​згодом усе вирівняється. Але поки не вирішу проблем, я мало в чому можу бути корисним. Думаєш, мене не добиває, що не можу подбати про тебе, - обхоплює голову руками, розгойдується з боку в бік. – Я почуваюся не мужиком, ганчіркою.

- Не мели дурниць! Якби не ти, я б уже з глузду з'їхала, - проводжу рукою по його спині, - Льош, а що там все так серйозно? Ніяк не відчепиться?

- Пташка, хоч це в голову не бери. Це мої проблеми, я все вирішу.

- Гроші, начебто й не в них щастя, і я не гналася за ними ніколи. А як не глянь навколо, без них ніяк, - зітхаю.

 - Все буде! - Бере моє обличчя у свої долоні, - Вір мені! Ще й твого малюка на ноги поставимо. Тільки треба взяти себе до рук і перечекати. І, звичайно, все абсолютно все мені розповідати. Я не дам тебе образити! Більше ні, пташка. І вибач, що одразу не розгледів його гнилу натуру, ти б зараз так не страждала.

- Ніхто не винен, Льоша. Любов вона зла буває, ось тільки досі не уявляла наскільки…