Османськими шляхами - Мак Карсегі

Із темряви і на Рафата накинулась невелика постать. Гострі зуби вп’ялись в руку. Кримчак відмахнувся від несподіванки, вихопив кинджал і замахнувся. Але вчасно зупинився. Перед ним стояв хлопчина не старший п’яти років. Він аж гарчав від люті.

–Не роби моїй мамі боляче. Чому ви усі хочете її образити? Йди геть! Йди геть!

Хлопчик знову кинувся до Рафата і почав штовхати його.

–Все, все, – кримчак сховав зброю, а тоді схопив хлопця і підняв, – я не займатиму її. Обіцяю.

–Відпусти, – звивася, як вуж хлопець.

–Гаразд, – Рафат поставив хлопця на долівку. Той одразу грізно розправив плечі, заступаючи своїм худорлявим тілом маму.

–Айрате, синку, – Амелія обійняла хлопчика і притиснула до себе, а тоді глянула на все ще розгубленого Рафата. – А тепер йди, – видавила вона із себе.

–Чому? – нахмурився кримчак. – Стільки брехні та обману. О, Аллах! Я ж до тебе зі щирими почуттями. Мої слова – не пусте місце. Навіщо ти так?

Рафат перевів погляд на Айрата. Він зрозумів. Все заради сина. Амелія все це робила, намагаючись врятувати хлопчика від злиднів, які довелось пережити їй. Від усвідомлення цього кримчаку не стало легше. На серці так само пекло, а по душі різало так, немовби хижий звір виривав її з грудей.

–Я хотів сьогодні тебе забрати звідси, – Рафат зважив у руці ключ, який йому дав Василь. – Хотів повезти на Перекоп. Так, я не багатий. Але шаблю добре у руках вмію тримати. На життя заробити годен.

Амелія знову гірко заплакала.

–Прощавай, – зітхнув Рафат і обернувся, щоб вийти. Та шлях йому перегородили постать, що заледве поміщалась в дверному проємі.

–А ось і ще один зайда, – прогримів велетень басистим голосом. – Відбився від стада. Тобі не говорили, що Кафою ходити ночами небезпечно?

Рафат не відповів. Він розумів, що здоровань тут не один. Люди Кірама прийшли по нього. Рафат виставив праву ногу вперед, готовий зустріти ворога в бою.

–Дурень, – зареготав здоровань. – Твій товариш також намагався пручатися. Не вдалось. Тепер гниє калікою в підвалах Кірама. А от тебе я четвертую. Прекрасна смерть. Люблю дивитись, як люди благають, щоб їх убили.

Він звільнив прохід і закомандував:

–Взяти його!

Всередину один за одним почали забігати вояки. Рафат нарахував чотирьох.

–Забирай сина і втікай, – не оглядаючись сказав Рафат. – Рятуйтеся.

Амелія знала, що її також уб’ють. Кірам відпустив її, щоб виманити Рафата. Тепер же вона непотрібна. А її син тим паче.

Вона вхопила Айрата на руки і підбігла до невеличкого віконця на протилежній стіні. Просунула хлопця у нього і сказала:

–Спустись на руках і стрибай.

–А ти, мамо?

–Я одразу за тобою.

Не встигла Амелія вимовити останнє слово, як мало не оніміла. Рука, що з’явилась з темряви вхопила її Айрата і різко витягла назовні.

–Ні! – жінка кинулась слідом.

Вона не зважала ні на що. Материнський інстинкт переважав над страхом. Зараз Амелія була готова голіруч накинутись навіть на поріддя пекла. Але сили були не співмірні. Її легко стягнули з вікна і скрутили так, що жінка не могла й поворухнутися. На додаток ще й рот прикрили рукою. Амелія чула, як намагався пручатись її синочок, пробувала вирватись сама, кусала руку, що закривала її обличчя. Та всі зусилля були марними.