Темний або приборкання норовливого - Люсі Лі
Дарина
Після нашого щільного спілкування з Тимофієм у кімнаті гуртожитку, знову намагаюся його уникати. Бо, по-перше, мені було соромно, що я так легко йому віддалася, а по-друге, я чекала, що наші стосунки якось зрушать з мертвої точки після тієї розмови, та на жаль він і не думав робити якісь спроби хоча б запросити мене на побачення. Здавалося ніби чоловік щось вичікує, та можливо у плани Тимофія стосунки зі мною взагалі не входили. Скористався у своє задоволення і тепер я вже йому не цікава, а втім, на що я загалом розраховувала. Адже ми навіть на побачення не ходили, якщо не брати до уваги похід у картинну галерею в Дрездені. Але навряд чи це можна назвати побаченням.
Потік сумних думок був перерваний телефонним дзвінком.
– Привіт Дар, ти ще на роботі? – це дзвонила Люда.
– Так, а що? - сумно тягну у слухавку, бо настрій був на нулі.
– Я так і знала, Маша мені казала, що ти ще той трудоголік. Навіть мене майже переплюнула, — весело сміється у слухавку сестра.
– Та годі тобі, мені переплюнути тебе буде дуже складно.
– Ну гаразд, не ображайся, це я так жартую. Краще кидай зависати на роботі та йди відпочивати, завтра в тебе важкий день.
– Чому це? - здивовано перепитую.
– Ось бачиш, зовсім запрацювалася. Завтра день народження у близнюків і я на тебе чекаю, тітко, бо мені потрібна буде твоя допомога.
– От лайно, Люда пробач зовсім з голови вилетіло, а що завтра вже 20 число?
– О ти диви лаятися навчилася. Звісно 20-те і субота, якщо що.
– Нагадай на скільки годин відбудеться ця подія?- хапаючи щоденник починаю нервово шукати потрібний мені день.
– Взагалі-то на одинадцяту, але тебе чекаю на тебе до 10:00 ранку, допоможеш мені прикрасити будинок.
– Добре буду рівно о десятій.
– От і добре, і до зустрічі сестричко, — весело проспівала Люда і кинула слухавку. А я ще хвилин п'ять як заворожена, притискала її до вуха, слухаючи гудки та обдумуючи що одягати на завтрашній захід.
Наступного дня у призначений час, я з'явилася в заміському будинок сестри.
У них з Олегом її чоловіком і батьком двійнят був шикарний двоповерховий особняк, що стояв за містом. Навколо величезної території, як і належить їх статусу був невеликий гарний зелений парк.
І хоч двійнята були ще маленькі, їм виповнився лише рік у цьому заміському будинку вже все було зроблено для дітей. Величезний ігровий майданчик, два басейни, дитячий надувний батут, гірки та гойдалки та ще ціла купа всього.
Зустрічати мене, вибігла щаслива Люда і кинулась обіймати. Сестра була дуже схудла, а під очима залягли тіні, але вона світилася щастям, а слідом, вийшов і Олег, тримаючи на руках двох пухкеньких янголят Сашу та Дашу.
Карапузи були просто чарівні й посміхаючись у всі свої вісім на двох зуби, тягнули до мене свої пухкі ручки. Я не зволікаючи потяглася у відповідь потискати, своїх маленьких племінників передбачливо передавши подарунки для малечі батькам.
Коли ми вже зайшли на кухню, та віддали малечу няні, Люда скептично мене оглянувши, невдоволено скривилася.
– Так, і в що це ти себе вдягла? - скидає тонку брів.
– Що було зручно те і вдягла, — оглядаючи свої лляні штани та футболку, задумливо відповідаю. - Я ж допомагати приїхала нібито.
– Ти що з глузду з'їхала, у нас же гості будуть. І купальник, звісно, не взяла? — сплеснула руками сестра.
– Який ще купальник? Ти не казала... Чи казала? - прикриваю рота долонею.
– Звісно казала. У нас вечірка відбудеться біля басейну і я тобі про це вчора декілька разів нагадала. Ти взагалі слухала мене, чи як, — награно обурено зсовує брови на переніссі.
– Ну давай тоді я допоможу і піду собі ще до приходу гостей, щоб не соромити тебе, — знизую плечима.
Бо насправді мені не хотілося залишатися на вечірку де буде купа незнайомих мені людей, та ще й дефілювати перед ними в одному купальнику. Та і настрій через те що останнім часом відбувається, або краще сказати не відбувається, у нас з Тимофієм, був не найкращий.
А ще я майже була впевнена що на цей захід буде запрошено Максима Вікторовича, бо він хрещений Даші, а куди бос без власної охорони.
– Ну нічого, зараз підемо на другий поверх до нашої спільної спальні та щось тобі підберемо з мого одягу, — витягає мене з роздумів Люда.
Цього я найбільше і боялася.
Попри мої слабкі спроби відмовитися мене майже силоміць потягли переодягатися до вечірки.
Так завжди було, характером Люда була наполегливіша і впертіша за мене і майже завжди в наших суперечках брала гору.
Ось і зараз здавшись я, байдуже стою і дивлюся як сестра з очима що вже палають передсмаком, риється у себе в шафі, намагаючись вибрати мені вбрання по відвертіше.
– Так, саме це тобі має підійти, — кидає на ліжко лахи. – І це обов'язково приміряй. О, а це взагалі бомба, він зовсім новий, — тицяючи в мене яскраво червоним бікіні радісно вигукує сестра.
– І звідки в тебе взагалі це сороміття, – беручи бікіні до рук скептично розглядаю червону ганчірку. – Я думала після заміжжя ти крім закритих балахонів, нічого не одягаєш, а це навіть купальником назвати складно, якісь ганчірочки з'єднані шнурками. Я, це не одягатиму, – відкидаю від себе бікіні.
– А на верх ми тобі накинемо ось цю красу, — і Люда витягає з шафи яскраво червону накидку з напівпрозорого тонкого мережива. Неймовірно гарну.
– Але я не можу це вдягнути, — шепочу, із захопленням розглядаючи дорогу і неймовірно гарну річ у руках у сестри, — Це твоє, і тим більше як я допомагатиму в цьому прикрашати будинок.
– А допомагати вже не треба, все зроблено до твого приходу, бо ми вирішили прикрасити лише заднє подвір'я де і відбувається свято, — щасливо всміхається мені сестра. – Тому твої обов'язки на сьогодні відпочивати та няньчитись з малечею, яка через годину взагалі піде спати.
– Як це? — здивовано видихаю. – Але ж ти казала що … і я думала