Темний або приборкання норовливого - Люсі Лі

– Біс, яка ти вузька і гаряча, — хрипить мені на вухо, повільно виходячи й знову наповнюючи мене до межі. У відповідь я закривши від задоволення очі, можу лише хрипко стогнати. 

Він неймовірно великий, та терпкий біль від його розмірів додає ще більше збудження. 

– Ти така солодка, така зваблива крихітка, що мені важко себе контролювати. Та я обіцяю що буду обережнішим, – уривчасто дихаючи, зашепотів чоловік намагаючись трішки сповільнитись.  

Та попри це кожен його черговий поштовх віддає приємною пульсацією в лоно, що знемагаючи стікає від бажання, та змушує його стискатися солодким спазмом пронизуючи все моє тіло. 

Я майже вже на грані, а він продовжує несамовито доводити мене до краю солодко та помірно штовхаючись глибоко в мене доки мене нарешті не охоплює неймовірно приємна знемога, що вібруючи розливається по тілу теплим медом, перетворюється на потік пульсівної енергії, яка стискаючись і розтискаючись обдає опалювальною хвилею низ живота.

Ох. Моє тіло обм'якає в його міцних руках і здається я на мить гублю зв’язок з реальністю потопаючи й захлинаючись у божевільному бажанні рухаюсь назустріч, кожного поштовху його стегон.

В кінець знесилена і ніби п'яна від емоції, що мене охопили остаточно гублю себе в чоловічих обіймах. 

Ми з Тимофієм голі голісінькі лежимо обіймаючись на моєму ліжку. І мені навіть не соромно що він зараз так самозабутньо витріщається на мої груди, і що я бачу як він і досі шалено мене хоче. 

– Ну що ти нарешті прийняла рішення з'їжджати з цього загидженого гуртожитку? – скидає на мене серйозний погляд. 

– Навіщо тобі це знати? - награно байдуже пирхаю.

– Ну після того що між нами було я вважаю себе відповідальним за твоє життя, — криво всміхається чоловік. 

– А що між нами було, — натягую на свої голі груди простирадло, прикриваючись. Мені чомусь не дуже подобається той напрямок розмови який в нас зараз виникає. 

– Тільки не кажи, що й цього разу ти не пам'ятаєш? - награно здивовано скидає брови. – Бо як бачиш мені не потрібно розігріватися, щоб нагадати тобі. 

– Не треба, я все чудово пам'ятаю, тільки не розумію чому те що я з тобою переспала дає тобі право контролювати моє життя, — з викликом дивлюся на нього, та ще щільніше занурююся у простирадло остаточно ховаючи своє тіло від безсоромних зелених очей. 

– Це не контроль, поки що, а звичайна турбота, — змінившись в обличчі якось холодно проговорює. – Чи ти вважаєш що після того, як спочатку на тебе напали та ледве не зґвалтували, а потім тебе відстежив твій колишній, тобі й далі потрібно тут знаходиться. Як би я вчасно не встиг я не знаю чим би закінчилась ваша із ним сьогоднішня зустріч, — говорячи ці слова, Тимофій встає з ліжка і дивиться так, ніби готовий накинутися, щоб спочатку придушити, а потім відтрахати до втрати пульсу. Або навпаки. 

– Звідки ти знаєш про те що на мене було скоєно напад? — дивлячись на чоловіка в усі очі хрипко видихаю. 

– Я багато чого про тебе знаю, Дарино, — холодно карбує чоловік та починає одягатися. 

– Ти що слідкуєш за мною? - стиснувши простирадло між пальцями, шепочу.

– Можна сказати й так, — повністю вдягнувшись пронизливо дивиться. 

– Мені це неприємно, — стиснувшись, відводжу від чоловіка очі. 

– Це частина моєї роботи. Мені потрібно було впевнитися що ти не станеш шпигувати за спиною у Максима, — сідає біля мене та намагається обійняти. 

– Не треба, — відсовуюсь від Тимофія якомога далі. – Думаю зараз тобі краще піти, — підіймаю на нього очі.

– Чому? Тобі ж не було що приховувати, та врешті решт ти пройшла перевірку.

– Та все-таки ти продовжив за мною стежити, чи не так Тимофію? Це пояснює те, що ти, завжди опиняєшся поряд коли я кудись втрапляю і героїчно рятуєш мене, — з викликом проговорюю.

– І що хіба це погано? - напружено тягне. 

– Можливо і не погано, та я не пам'ятаю, щоб просила собі няньку, — сама від себе не очікуючи холодно карбую. – Тобі зараз краще піти. 

– Добре, дам тобі час охолонути, — зітхнувши чоловік встає з мого ліжка та йде до дверей. – Та щодо переїзду все ж таки раджу почати пошуки нового житла, або я це зроблю за тебе.

– Я думаю я самостійно можу це вирішити. Я вже велика дівчинка, — кидаю йому в спину, перед тим як Тимофій виходить з кімнати. 

Як тільки за чоловіком зачиняються двері я падаю спиною на ліжко і мені несподівано охоплює такий відчай що я навіть гірко схлипую. Ну і чого я завелася та вищирилася на нього. З одного боку, звісно, не дуже приємно дізнаватися що чоловік який тобі подобається стежить за тобою, а з іншого він дійсно декілька разів рятував мене. І якби не він невідомо чим мої пригоди закінчилися, взяти лише день народження Наталки. Бо це дійсно щастя що я прокинулася саме в ліжку Тимофія, а не у якогось незнайомця. Та все одно щось від всього цього неприємно шкрябає мене, ніби відчуваю себе піддослідним щуром.