Темний або приборкання норовливого - Люсі Лі

Дарина

З усіма цими любовними підступами, зовсім закинула заняття спортом. Коли жила у мами щоранку пробігала не менше декількох кілометрів.

У нас поряд із будинком знаходиться чудовий парк. Листяні упереміш з хвойними деревами щільним зеленими насадженнями стоять вздовж покритих плиткою доріжок. В цю пору року, там особливо красиво, я завжди любила подовгу проводити там час. Бігати чи просто прогулюватися вдихаючи запах свіжого листя та хвої, слухаючи спів птахів.

Неподалік від гуртожитку, теж був парк, правда не такий гарний, але бігати там теж можна було. Вранці звичайно часу не залишалося, а ось після роботи можна, тим більше зараз коли сонце ще доволі пізно сідає.

Вирішено, зроблено. Починаючи з понеділка почала проводити щоденний міні крос. 

Спочатку обережно, парк цей я не сильно знала, та й увечері там не завжди гуляли добропорядні громадяни, і часто можна було зустріти неприємних типів. Але поки ніхто мене не чіпав, а після моїх вечірніх пробіжок і спалося легше і думки погані з голови вивітрювалися.

У п'ятницю після роботи, натягнувши на себе короткий топ та спортивні легінси, вже звично кинулась підкорювати паркову бігову доріжку. Бігала я швидко, так що навіть якщо хтось спробує зазіхнути на моє тлінне тіло, навряд чи наздожене. Так я заспокоювала себе, під час цих екстремальних вечірніх прогулянок.

Цього разу все пройшло, як завжди, без ексцесів, і я безнапасно дісталася свого під'їзду ціла та неушкоджена. Та не встигаю навіть витягнути ключа зі своєї бананки, що причепила на пояс, як чую до болю знайомий та неприємний голос.

– Я її всюди шукаю, а вона ось де, бігає, — невдоволено пирхає чоловік. 

Різко розвернувшись бачу прямісінько навпроти мого під'їзду свого колишнього хлопця Віталіка. Нахабний виродок стоїть спершись спиною на своє нове порше і криво вищиряється.  

– Що ти тут робиш? - застигнувши на місці, наче облита холодною водою хрипко видихаю. 

– А що не зрозуміло? - насмішкувато скидає біляві брови. – Насправді я був більш високої думки про твої розумові здібності Зачепа, звісно тебе чекаю.

– Навіщо? – повільно задкуючи до дверей під'їзду обережно питаю. 

– Скучив, — невимушено знизує плечима, та відштовхнувшись від своєї тачки робить широкий крок до мене. 

Біс його. 

– А я ні, — холодно карбую і різко як могла розвернувшись рву до рятівних дверей, та я не встигаю, бо видно чоловік прорахував що я можу спробувати втекти, і я майже одразу відчуваю, на своїх плечах сталеві лещата його холодних пальців. Мене силоміць зупиняють і втиснувши в чоловічі груди, обхоплюють в оберемок. Так що я навіть вдихнути не можу. 

– Ну чого ти лякаєшся, красуне, — важко дихаючи хрипить мені на вухо. – Я лише хочу поговорити. Може досить уникати свого щастя, — боляче схопивши мене за підборіддя змушує повернути до нього обличчя. Бачу зблизька його світло сірі очі, які жадібно ковзають по моєму обличчі. Та коли торкаються моїх вуст, його очі починають темніти, затоплюючи темрявою світлу райдужку. 

– Якого ще щастя? - шиплю йому в обличчя. Чи ти себе так називаєш? - насмішкувато скидаю брови. – Так ось, нас давно немає і вже не буде, і нам нема про що говорити, — роблю невдалу спробу вирватися з захвату, та марно, мене стискають ще дуже, а на красивому обличчі колишнього вимальовується справжнісінька гола лють. 

– Мені здається, ти погано розумієш, дівчинко що твоя думка у цьому питанні мене мало хвилює, – ричить, нахилившись майже впритул до мого обличчя. – Тому останній раз пропоную тобі добровільно зголоситися на відносини зі мною. 

– Ні, — голосно випалюю. - Ти дурний чи глухий, розумієш це слово, ні. Я не хочу знову з тобою зустрічаються Віталіку! Ми розлучилися і крапка.

– Дарино, мені здається це ти мене погано чуєш, я хочу, щоб ти повернулася, кидай свою смердючу роботу і полетіли зі мною відпочивати. Куди хочеш на Балі чи Таїланд? Ти ж мріяла полетіти до Таїланду?

Люто шепоче та трохи послабивши хватку розгортає мене до себе обличчям. І я яскраво відчуваю від нього запах перегару.

Трясця він ще й на підпитку.

– На Корсику, я мріяла полетіти на Корсику, довбань, — дивлячись на чоловіка з-під лоба гарчу. – І з тобою я точно нікуди не полечу! 

– Ах ти маленька шльондра, — боляче стиснувши мої передпліччя зривається на крик Віталій. 

– Мені здається дівчина, ясно виразилася що нікуди з тобою не хоче, вилупку, — несподівано чую низький загрозливий голос. 

Злегка повернувши голову в бік бачу Тіма. Чоловік загрозливою горою височіє над Віталієм, та дивиться так ніби готовий одним лише поглядом його вбити. 

– Йди ти звідсіля, дядько, поки цілий. Не бачиш із дівчиною своєю мирюся, чого причепився, — невдоволено кидає у його бік мій колишній. 

Ой дарма він так. 

– А я ясно бачу дівчина не хоче миритися. Мало того ти, недомірок, робиш їй боляче.

– Кого ти назвав недомірком? — психанувши, Віталік нарешті відпускає мене та розгортається до Темного обличчям. А тому цього і треба було. І тільки но мій колишній зібрався відкрити свого поганого рота, як несподівано для самого себе з усього маху, отримає по морді здоровенним кулаком Темного. 

Похилившись, Віталік майже одразу розтягується вздовж пішохідної доріжки. Й схоже, що губить свідомість. З губи та носа чоловіка, потекла кров. 

Не знаючи що робити розгублено дивлюся то на непритомне тіло колишнього, то на грізного Темного. 

– Ходімо, проведу тебе до твоєї кімнати, про всяк випадок. З ним усе буде гаразд, незабаром оклигає і більше сюди не сунеться. Я особисто за цим простежу, — хрипко проговорює чоловік і підійшовши ближче обережно бере мене під лікоть, щоб нарешті відвести звідси. 

Я ніби заворожена й не чиню опір, досі перебуваючи під враженням, від зустрічі з нав'язливим залицяльником покірно йду слідом за чоловіком, не розуміючи що знову опинюся з ним на одинці. А це чи не небезпечніше ніж напад колишнього.