Зваблені ненавистю - Ерін Кас

Встаю й мовчки виходжу з кухні. Підіймаюся до кімнати. Гіпнотизую сумку, поки Еля не зазирає вже в купальнику. Прошу почекати й переодягаюся. Знову я гальмую. Мала б їхати додому, а я йду розважати його Елю. Може у них тут взагалі шведська родина, а я розмріялася про нормальні стосунки.

— Ти вирішила почати святкувати раніше за всіх? — дивуюся, побачивши два келихи шампанського прямо на бортику.

— Хлопці під дощем пиво п’ють, я вже збігала туди, — одразу заходить у воду. —  Посварилися з Арсеном? — лягає на спину. У неї гарна фігура. Ніколи не страждала від комплексів, а зараз якось нервово стало. — Він надутий, як сич.

— Не питай, — сідаю на бортик й відпиваю прохолодне шампанське. — Кисле.

— Брют. Арсен відкоркував. Сказав не напиватися. Пішов до кабінету, а Ритка в холі чергує. Смішна. Оце додала ти їй проблем, я натішитися не можу. Дратує, коли вона бігає за ним, чіпляється з пропозиціями і навіть торкається. Я ще та власниця.

— Елю, — не витримую, — хто ви одне одному?

— А ти не знаєш? — дивується.

— Мабуть, ні, якщо питаю, — дратуюся. У мене скоро мізки закиплять від кількості секретів в цій компанії.

— Він мій татко.

— А? — зависаю з відкритим ротом, спостерігаючи, як вона пірнає. Якщо Арсену тридцять, то… то… Дідько, що тут відбувається?