Зваблені ненавистю - Ерін Кас

— Народ, — голос Кирила змушує Арсена розтиснути обійми. Стає незатишно. Особливо від погляду Кирила. — Ми зібралися до клубу. Ви з нами?

— Ні, ми залишаємося, — відповідає Арсен.

— А-а-а, — той всміхається і виходить. Розумію, що він подумав, але якось байдуже. В мене сьогодні день потрясінь. Невпевнена, що клуб піде на користь. За Арсеном виходжу в хол.

— Арсене, — Віктор підходить, щоб потиснути йому руку. Його обличчя складно назвати радісним, але претензій не озвучує.  — До понеділка. Бувай, Єво.

— Бувай.

— Народ, покваптеся! — кричить Кирило. — Таксі приїхало.

— Ідемо, — з другого поверху відгукується Рита. Здіймається галас, всі прощаються з Арсеном, поки я стою в стороні. Рита не підходить до нього, але на мене погляд кинула. Такий, що в думках, мабуть, зрівняла мене з землею. Еліна, спустившись, потрапляє в обійми Арсена.

— Ти як? — питає він її.

— В нормі. Поїду розважусь, викину з голови зайве. Ми й це переживемо, правда? — вона говорить тихо, просто я доволі близько стою, тому чую.

— Обов’язково, — відповідає їй Арсен.

— Єво, — міцно обіймає мене, — до зустрічі.

За хвилину всі їдуть. Будинок занурюється в тишу. Арсен повертається з вулиці й сідає на диван. Проводить долонями по обличчю, ніби страшенно втомився. Це викликає співчуття. Його кісточки на правій руці зчесані, але він взагалі на це не зважає.  

— Ненавиджу гулянки на свою честь. Втомлюють, — каже тихо. — Ти хотіла в клуб? — звертає на мене погляд.

— Ні, — підходжу до дивана й сідаю на інший його край.

— Скинемо напругу?