Зваблені ненавистю - Ерін Кас

— Тільки не суп, — хмикаю, згадавши неприємний інцидент. — Нещодавно одна криворука офіціантка всю тарілку на мене вивернула.

— Що? — розгублено всміхається.

— На білу сорочку, перед важливою зустріччю. Смішно?

— Та ні, — відвертається. — Тоді запіканка. Чи… — розвертається до мене, — в тебе були інші плани на сьогодні?

— Які, наприклад? — з її розгубленого вигляду стає смішно. Як я міг не відмітити цього факту раніше? Вона ж постійно соромиться мене. Звісно, у мене могли бути інші плани. Я дуже хотів би продовжити те, що вчора не вдалося почати. Аж тіло поколює, так сильно бажаю цього.

— Ну, — переступає з ноги на ногу, — може мені піти?

— А як ти думаєш? Хочу я, щоб ти пішла?

— Ні? — питає несміливо.

— Ні, — усміхаюся. — Сьогодні я весь твій. Є ідеї?

— Щось придумаю, — засоромлено всміхається, штрикнувши в серце поглядом. Дивуюся, відмітивши, що до цього моменту воно не знало таких дивних хвилювань поряд з жодною дівчиною.