Зваблені ненавистю - Ерін Кас

Вероніка

Кожен новий крок Арсена нарощує внутрішнє хвилювання. Він нічого не сказав, лише усміхнувся й підхопив мене на руки. У своїй спальні ставить мене на ноги біля ліжка й обіймає ззаду. Повільно перекладає волосся на інший бік, викликаючи на шкірі мурашок. Цілує плече, потім в шию. Гарячими долонями проводить від талії до стегон. Малюючи невидимі візерунки на шкірі, підіймається до живота. Пестить ніжно та обережно, цілуючи в шию, плече, за вушком. Тілом прокочується лагідне тепло, скручується у вузлик, вимагаючи більше дотиків, поцілунків, пестощів.

Відхилившись спиною на Арсена, заплющую очі. Приємно. Так солодко й тремтливо в грудях. Він розстібає бюстик, але страху зараз немає. Торкається ніжно, викликаючи дуже приємні відчуття. Незвичні. Дихання збилося, серце давно нестримно шаленіє в грудях. Коли остання деталь білизни ковзає по ногах, Арсен над вухом гучно втягує повітря, а тоді торкається пальцями інтимного місця. Засоромленість губиться під дією яскравих емоцій. Тепло зробилося вогнем. Поколює, обпікає, грається, нахабно підбираючись до серця.

— Єво-о-о, — мене аж трусить від його низького голосу. — Як далеко ти зайшла в пестощах?

— Е-м-м… Ну… Недалеко, — відповідаю тихо.

— Наскільки? — обпікає короткими поцілунками спину.

— Ну, я чула… Знаю, але не пробувала. Нічого, — останнє слово злітає ледь чутно.  

Розвертає до себе обличчям, ковзає поглядом по тілу. Темна зелень розбурхує передчуття, змушує тремтіти тіло. Цілує довгим поцілунком, а тоді змушує сісти на ліжко і одразу відхилитися на спину. Слухаюся, стримуючи бажання прикритися. Його погляд змушує палати від сорому й бажання. З моїх губ зривається розгублений хрип, коли Арсен розводить мої ноги й опускається перед ліжком. Хочу звести їх, але він не дає. Цілує внутрішню сторону стегна і там… Щоки палають, хапаю губами розпечене повітря, яке ніяк не допомагає вирівняти дихання.

— Не смій соромитися, — говорить тихо, знову цілуючи. — Розслабся.

— Угу, — гучно ковтаю.

Заплющивши очі, віддаюся відчуттям. Він пестить язиком, торкається пальцями, зриваючи з моїх губ задоволені зітхання. Жар стає нестерпним, зосереджується між ногами, стискається в животі важким пекучим клубком.

— Ох, — не втримую свого захвату.

В думках все пливе, перед очима полуда. Арсен пришвидшує рухи, натискає сильніше і все зникає. Мене пронизують спазми задоволення. Настільки сильні, що я деякий час не тямлю себе. Світ завмер в солодкому моменті. Про таке я могла лише чути раніше. Це… прекрасно. Арсен цілує у вуста, а я не можу прийти до тями, десь літаю, відчуваючи в тілі неймовірну легкість.

Відповідаю на його поцілунки. Обіймаю за шию. Сміливо торкаюся тренованого чоловічого тіла. Він знімає одяг і знаходить в тумбочці захист. Мені не страшно. Взагалі. Навіть хвилювання немає. Тіло розплавлене, в грудях ейфорія. Лише щоки видають невелике збентеження від його наступних дій, але я не відводжу погляду.

Нависнувши наді мною, Арсен довго цілує мене глибоким, відвертим поцілунком, а потім підгинає ноги і повільно входить. Спочатку нічого страшного не стається, лише дискомфорт, а потім різкий біль проштрикує живіт і поперек. Кусаю вуста, щоб не застогнати. Арсен цілує, завмерши. На очі навернулися сльози, але за кілька секунд стає легше. Арсен рухається обережно, цілує лагідно й постійно намагається зловити мій погляд. Біль минає, лишається лише дискомфорт. Обіймаю його міцно, проводжу нігтями по спині, гаряче відповідаючи на поцілунки. Його важке дихання підказує, що все добре і це викликає щастя, хочеться усміхатися. Йому не заважає моя незграбність та необізнаність. Він стискає мене міцно в обіймах й видихає гучно в шию, прикусивши легко шкіру. Покинувши моє тіло, не поспішає відхилятися.

— Ця мить досконала, — говорить тихо на вушко. — Ти досконала. Особлива і моя, — треться носом об скроню й цілує її. — Все добре?

— Так, тільки хочеться в душ, — відповідаю тихо, погладжуючи його руку.

— Піти з тобою чи залишити наодинці?

— Краще я сама, — розгублено всміхаюся.

— Гаразд, — відхиляється й сідає. Заходить до ванної, щоб викинути захист, поки я загортаюся у ковдру. Мене змушує червоніти слід на простирадлі.

Опинившись у ванній, кілька хвилин дивлюся на себе в дзеркало, не стримуючи усмішку, а тоді приймаю душ.

Навіть уявити страшно, що першим моїм чоловіком міг бути Гліб. Чоловік, який навіть цілує з болем. Гадаю, такий перший раз може бути лише з Арсеном. Він такий… Я остаточно заплуталася в зелені його очей і теплі від обіймів, в його нестримній пристрасті.

Коли виходжу, бачу, що він змінив простирадло на інше. Дуже тактовний. Все розуміє. Ідеальний. Арсен досі оголений, але це його аж ніяк не бентежить. Усміхається мені й проходить до ванної. Йду до своєї кімнати, щоб одягнутися. Нічого не вигадую, вибираю зручну піжаму. Повернувшись до спальні Арсена, застаю його за вдяганням.

— Ти мовчазна, бо щось не так? — підходить й обіймає мене.

— Ні, все добре, — всміхаюся.

— Ти дуже гарна, — дивиться у вічі. — Тендітна й чуттєва. Так яскраво реагуєш на мене, що я знову хочу, — коротко цілує в губи. — Як проведемо день?

— Може, мені вже час додому? У мене там подруга сама.

— Ні, не сьогодні. Я взагалі не хочу тебе відпускати, — говорить серйозно.

— Подивимося фільм?

— Я не проти. У вітальні навіть камін можна увімкнути для затишної атмосфери. Дощ.

— У твоїх обіймах спокійно і затишно, — кажу несподівано сама для себе. Обіймаю його й притуляюся головою до грудей.

— Від чого ти втекла? — питає серйозно. — Не треба імен, просто скажи від чого.

— Від небажаного заміжжя, — дивуюся, як легко мені про це говорити.

— Тебе шукають?

— Сподіваюся, ні. Я просила не шукати і документи лишила вдома. Хочу нове життя, бути Євою мені легше.

— Тобто в тебе лише чужі документи? Інших з собою немає?