На межі бажання - Адалін Черно

— Мене влаштовувало життя з мамою, — зізнаюся їй. — Дівчат можна було приводити в готель, знімаючи на ніч номер, їжа в будинку завжди була. Мені не було потрібно багато, і мене це влаштовувало, тому хочу, щоб ти розуміла, я шукав квартиру для тебе, не для себе. Я хотів, щоб тобі тут було затишно. Ти можеш приводити сюди подруг, влаштовувати свята, загалом… — замовкаю, — роби те, що вважаєш за потрібне.

— А чоловіка? — з усмішкою на обличчі запитує вона. — Коханця привести я можу?

Я розумію ж, що вона мене дражнить, але чомусь від одного усвідомлення того, що вона приведе сюди іншого мужика, всередині стає боляче. Хочеться трощити й ламати, а ще зробити її своєю. Затаврувати своїм запахом, ротом, руками, членом, щоб навіть думати не думала про інших.

Аня сміється й підводиться. Забирає тарілки зі столу, а я встаю і, як уві сні, підходжу до неї. Хапаю її за руку й розвертаю до себе.

Вона здивовано прочиняє очі, усмішка зникає з її губ, а я раптом розумію, що навіть відпустити її ладен, тільки б бачити щасливою. Ось так просто. Узяти й відпустити, якщо вона захоче бути з іншим.

— Руслане, я…

— Чоловіка хочеш привести? — карбую я. — Можеш, Аню… можеш, я не буду тобі забороняти, але тільки після того, як ти даси мені шанс.

— Русла-а-а-а-а-н… — тягне вона.

— Ні, почекай, — затуляю долонею їй рот. — Я хочу, щоб ти припинила сприймати мене як нерівного собі, як хлопця, який хоче тебе на одну ніч. Я хочу шанс, Аню, можливість показати тобі, що я готовий до стосунків, — знаю, що нариваюся на відмову, але не можу мовчати.

Не так я собі уявляв нашу першу серйозну розмову.

— Хочу, щоб ти зрозуміла, що я не дитина. Не маленький хлопчик, за якого потрібно хвилюватися. Я доведу тобі, — впевнено кажу і прибираю руку від рота, збираючись відійти, але Аня перехоплює мою руку.

— Я знаю, Руслане, — несподівано зізнається вона. — І вважай, що шанс у тебе вже є.