Витязь у ведмежій шкурі - 3 - Кулик Степан

Я мовчав, тяжко сопів і продовжував незграбно відступати. А ще спирався на палицю, як на посох.

Така поведінка, явно пораненого супротивника, настільки надихнула хрестоносця, що він вирішив добити мене молитвою. Втім, навряд чи фогт був наївний так само, як ті попередні два лицарі. Просто, командор добре розумів: яку славу ця перемога матиме в очах братів, і які почесті в Ордені, відповідно, принесе. Мечом махати у тевтонців багато майстрів, а перемогти посланця Пекла силою духу і віри — це не в борщ чхнути. Тут величезна святість потрібна. Рівня Гросмейстера, не нижче.

— In nomine Patris ...

М-да, з таким голосом і слухом тільки демонів і проганяти. Після кількох хвилин речитативу, у виконанні комтура Розіттен і найзатятіші пекельні створіння захочуть по-швидкому ретируватися назад. Впевнений, всі стогони і зойки грішників звучать набагато мелодійніше, ніж його виконання молитви. Вбивати таких березневих солістів треба. Реально нестерпно. Аж вилиці зводить. Пора діяти…

План у мене намалювався простим до непристойності. У боксі таке провертають, якщо суперник завідомо слабший, і бігати за ним по рингу немає жодного бажання. Підставитися та відповісти. А щоб він зважився на зближення, спочатку слід розкритися. У нинішній ситуації зобразити слабкість. Переконливо та правдоподібно.

Застогнавши якомога голосніше і жалісливіше, спираючись усією вагою на палицю, я опустився на «здорове» коліно, відставивши «хвору» ногу убік. Начебто вона не згинається. Ще й голову нахилив... Одним словом, картина олією: «Ворог повержений, приходь і добивай».

Від такого видовища всі вболівальники з боку хрестоносців тріумфально закричали, стали улюлюкати і вигукувати щось образливе на мою адресу. Мої, вже не знаю, як це Лисові вдалося, похмуро мовчали.

— На славу нашого Господа! — урочисто промовив Конрад фон Рітц, неквапливо підійшов ближче, став у метрі переді мною, широко розмахнувся, немов сніп обмолочував, і вліпив по голові «ранковою зіркою».

Тільки хруснуло…

Бідний Умка. Не знаю, скільки замахів йому довелося випробувати за життя, але в стані чучела мого білого ведмедика вже разів десять убити норовили. І якби не шолом, ця спроба цілком імовірно могла б закінчитися успіхом. Остаточним…

Незважаючи на чудовий захист, від удару моргенштерном у мене аж іскри з очей посипалися. Як за нокдауна. А постать хрестоносця спершу розпливлася, а потім і роздвоїлася... Демонструючи тенденцію, продовжити брунькування.

Але, скільки б фогтів не стало, всі вони, як один, зараз намагалися звільнити зброю, що застрягла в черепі ведмедя.

Я дав собі ще кілька секунд, щоб зібратися, — Конраду ще раз смикнути, щоб лицар потягнув мене на себе, і коли це сталося, швидко переніс вагу тіла на відставлену ногу, звільняючи палицю. Трохи піднявся і без замаху, але вкладаючи в удар силу корпусу, завдав потужного удару. Цілячись по ногах храмовника…