Витязь у ведмежій шкурі - 3 - Кулик Степан

Говорячи все це, я насувався на лікаря, а він перед моїм натиском мимоволі задкував, при цьому потроху відтісняючи Лиса, що стояв за його спиною. І в ту мить, коли я простяг руку за торбиною, брат Себастьян завив і плюнув мені в обличчя, тим самим змусивши відсахнутися. Потім, не розвертаючись, хвицнув капітана ногою в пах, а коли той зігнувся — відштовхнув убік і кинувся геть із кімнати.

— Затримати!

Я помчав слідом за лікарем, але на сходах вежі зупинити людину, що біжить, можна тільки арканом. Всі, хто простягав до лікаря руки, залишалися ні з чим, оскільки того тягла сходами вниз і його вага, і уся сила земного тяжіння.

Так ми й промахнули обидва поверхи, поки не опинились у підвалі.

За чистою випадковістю чи ще якоюсь примхою долі, саме цієї хвилини, внизу біля Веселкового Переходу нікого зі стражників не виявилося. І, побачивши, що шлях до втечі вільний, брат Себастьян зробив характерну для всіх антигероїв помилку. Зупинився, повернувся до мене, тріумфально прохарчав щось незрозуміле і продемонстрував зігнуту в лікті руку. Мовляв, на тобі, викуси…

Даремно він так. А міг би втекти… Я в позу скривдженого ставати не став, а максимально ефективно використовуючи надану мені фору, просто стрибнув уперед.

Щоб схопити негідника забракло всього якихось кількох сантиметрів. Зате до торбини я все ж таки досягнув і вчепився в неї, як потопаючий за соломинку. А наступної миті, рухаючись за інерцією, влетів у просторовий портал, що радісно поблимував усіма кольорами веселки. Під акомпанемент відчайдушного вереску брата Себастьяна...

Кінець книги третьої. Далі буде…

Кінець