Витязь у ведмежій шкурі - 3 - Кулик Степан

— Та що ж таке? Ніяк не прокинуся… Трясця… В усьому треба міру знати… — і одразу ж грізно поцікавився в Акселя: — Я щось смішне сказав?

— Не знаю, ваша світлосте, — трохи завагавшись, відповів той. — Я не чув, що ви казали. Ратиборе, підтверди…

Дружинник, що їхав поряд з ним, статечно кивнув.

— А чого щоки надимаєш? — не відставав Лев Ольгердович.

— Таємницю розвідав, — знову дивно посміхнувся рябий. — Давно хочу розповісти, та  якось, що не до розмов було…

Ми з княжичем переглянулись. Не знаю, що подумав Лев Ольгердович, а в мене майнула певна думка: «Ще одну? Чи не забагато тих таємниць на один квадратний метр?»

— Ну, розказуй вже… Що рознюхав?

Аксель зробив таємничий вираз і змовницьким півшепотом запитав:

— Ваша милість, а ви знаєте, кому належить «П'яний джміль?»

— Ні.

— Стражнику Рудольфу.

— З чого ти взяв? — недовірливо перепитав княжич.

— Ви, ваша світлість, скільки за той глек вина, яким його частували, заплатили?

— Два срібних талери. А що?

— Нічого особливого, — посміхнувся мій зброєносець. — За добре вино цілком прийнятна ціна. Якщо не знати, що в глечику була звичайна вода.

Аксель секунду помовчав і пояснив:

— Коли спати розходилися, я захотів спробувати, яке вино в тутешніх краях вважають добрим… — тут він трохи зам'явся. — Загалом, сьорбнув… і вся хитрість розкрилася. А щоб я їх не видавав і перед вами не ганьбив, господарі люб'язно погодилися зібрати нам харчів у дорогу. Задурно...

— От же ж шельма, — засміявся княжич. — Ось що, Степане Олеговичу, коли надумаєш прогнати цього крутія — скажи. Візьму до себе на службу. Люблю кмітливих… — і додав уже не так весело. — Ех, ось би всі таємниці та секрети були такими ж невинними і так само легко розкривалися.

— Добре, — погодився я. — Сподіваюся, Акселю, ти приглядав за тим, що вони клали в торбу? А то цілком може статися, що в ній немає нічого, крім джерельної води та черствих коржів... Втім, дарованому коневі в зуби не дивляться.

Сказав і зі здивованих поглядів супутників зрозумів, що ця народна мудрість, тут ще невідома. Або неприйнятна. І в зуби заглядають навіть дарованим коням.