(не) ідеальний чоловік - Катерина Орєхова

— Ми не подруги, — навіщось почала пояснювати мені маля.

— Я здогадався, не хвилюйся. І здається зрозумів, чому Костя ховається від твоїх одногрупниць, — я посміхнувся, ловлячи Катіну посмішку у відповідь.

— Навіщо ти викинув каву? — крихітка розчаровано дивилася на мене, з тугою проводжаючи поглядом стаканчики кави. Щойно побачивши смітник, як я з полегшенням позбавився від стаканчиків, що заважали.

— Вона уже охолола, зараз візьмемо нову, — швидко пояснив я. — Надто холодно, треба пити гарячу каву. Ходімо до кав'ярні біля універу?

— Ту, де я тебе вперше побачила? — очі крихітки заблищали. — Ой ...

Вона опустила погляд в асфальт, вдаючи, що розглядання кросівок — це дуже цікаве заняття. Її щічки злегка зашарілися.

— Я тоді намагався обуритись, що ти прогулюєш, але все одно п'єш каву, — усміхнувся згадуючи Катину коротку спідницю того дня. — У мене дуже погано виходило.

— Намагався?

— Угу, — я взяв Катю за холодну ручку і потягнув у кав'ярню, настав час ховатися в приміщення, поки крихітка не замерзла остаточно. — Ти була така гарна, але я прийняв тебе за першокурсницю. Максимум – другий курс.

— То про що ти хотів поговорити? — як тільки ми зробили замовлення і сіли за столик, крихітка повернулася до теми. Вона явно хвилювалася, не уявляючи, про що я хотів поговорити.

— Маєш якісь плани на завтрашній вечір?

— Скоріше ні, ніж так, — її очі заблищали в передчутті чогось цікавого. Все-таки всі дівчата дуже допитливі. — Є пропозиції?

— Завтра ввечері відбудеться один благодійний захід, на якому мені треба бути присутнім. Якщо пам'ятаєш, то Вероніка згадувала про нього, — судячи з обличчя Каті, що змінилося, то мені не варто було згадувати Вероніку. Язик, то мій ворог. Гаразд, намагатимемося виправити ситуацію. — Неважливо. Я дуже сподіваюся, що ти складеш мені компанію, і ми проведемо цей вечір разом.

— Це той аукціон, на який тобі Вероніка принесла запрошення? — крихітка злегка прикусила свою губу, що видавало її нервову напругу. Катина спина була ідеально рівною, ніби вона проковтнула спицю.

— Так, — відповів я, не знаючи чого чекати далі.

— І Вероніка теж буде цього вечора?

— Скоріш за все, — я відповідав обережно, було таке почуття, що ходжу мінним полем.

— А що за захід? — продовжила крихітка ставити запитання, складаючи в руках серветку.

— Благодійна виставка картин, сучасне мистецтво, — мені хотілося якогось словесного вияву емоцій від Каті. Я не розумів, що вона думає, що відчуває. — Можна буде придбати картину чи просто зробити пожертву. Усі зібрані гроші підуть на допомогу дітям. Катя...

— Добре, я піду з тобою, — Катя нарешті посміхнулася, а я не зрозумів, що стало зміною її настрою. Вона розслабилася, опустивши плечі та відкидаючись на спинку крісла. — Чи допоможеш мені вибрати сукню? Чи ненавидиш ти магазини, як і всі чоловіки?

Вона посміхалася, лукаво дивлячись на мене. А я розумів, що піду з нею куди завгодно, якщо вона дивитиметься на мене такими очима.

— А ти будеш у костюмі? — крихітка навіть трохи підстрибувала від нетерпіння, явно щось задумавши. Дочекавшись мого кивка, вона захоплено продовжила. — Тоді можна підібрати тобі краватку у колір моєї сукні, щоб ми виглядали гармонійно разом. Ти дозволиш мені трохи побути дурною дівчинкою? Будь ласка!

Вона склала руки в благаючому жесті та зробила очі котика зі Шрека. Здається, на мене чекають кілька захопливих годин у торговому центрі. Я глибоко зітхнув, але змирився.

— Сьогодні підемо за сукнею? - крихітка активно закивала, допиваючи кави. Вона знову була бадьора і весела, забувши про Вероніку, чому я був дуже радий. А з магазинами я якось впораюся. Це не може бути складніше, ніж керування ІТ-компанією.