(не) ідеальний чоловік - Катерина Орєхова

— Ми маємо ідеальні туфлі під цей образ, — продавець-консультант влізла в нашу розмову, не приховуючи свого задоволення. Мабуть, вона отримає хороші комісійні з продажу. — Хочете подивитися?

— Обов'язково, — відповів я, не даючи Каті вклинитися в розмову. Якщо ми купимо туфлі тут, то мені не доведеться йти ще до одного магазину.

— Який у вас розмір? — відразу звернулася продавець до Каті.

— Тридцять шостий.

Вже за дві хвилини Катя міряла зелені туфлі зі сріблястою пряжкою на носі. Навіть я відмітив, що вони були ідеально підходили до відтінку обраної нами сукні.

Катя крутилася перед дзеркалом, явно насолоджуючись своїм відображенням.

— А скажіть, чи можемо ми підібрати якийсь аксесуар до костюма мого хлопця? Краватка чи щось ще? — крихітка все-таки не забула про свою ідею парного вбрання. Гаразд, дозволю їй трохи погратися.

— Так звичайно. Наприклад, можна взяти краватку-метелика в горошок.

— Ні! — ми з Катею одночасно запротестували та це мене неймовірно порадувало. — Треба щось не настільки радикальне.

— Тоді можна хустку в нагрудну кишеню піджака чи сорочку в зеленому відтінку, буде гарно, — продавець перевела погляд із Каті на мене.

— Що думаєш, Роме?

— Якщо це не краватка метелик, то я згоден, — я посміхнувся Каті, дозволяючи їй втілити у життя фантазію. Потім вона втілюватиме мої, але це трохи пізніше.

Наступні десять хвилин ми присвятили вибору сорочки. Нарешті Катя була задоволена і зникла в примірочній. Її не було досить довго, я вже почав хвилюватися, коли вирішив заглянути в кабінку.

Маля сиділа на невеликому пуфику і тримала в руках туфлі. Вона вже одягла джинси та бюстгальтер, але кофта все ще лежала на сусідньому стільці. Я проковтнув, проводячи поглядом по мереживу, яке практично нічого не приховувало. Помітив маленьку родимку біля грудей, до якої хотілося доторкнутися губами. Ця дівчина точно зведе мене з розуму!

Катя була трохи розгублена, бездумно погладжуючи пальцями атласну поверхню взуття. Вона явно не помічала мою присутність. Дивно, ще десять хвилин тому крихітка посміхалася і готова була обійняти весь світ.

— Кать? Щось не так? — я торкнувся її плеча, відчуваючи, як пальці поколюють від відчуття гладкої, оголеної шкіри.

— А? Що? — Катя підвела голову, фокусуючи погляд на мені. — Вибач, я замислилась.

— Про що? — я все ще не міг зрозуміти, що вибило дівчину з колії.

— Все добре, — Катя підхопилася на ноги, мабуть, тільки зараз згадуючи, що на ній немає кофти. Вона швидко схопила свій светр і почала натягувати його через голову. — Я подумала, що не братиму туфлі. У мене є чорні човники, вони також підійдуть до цієї сукні.

Катя метушилася, швидко поправляючи зачіску.

— А тепер правду, — я взяв Катю за плечі та повернув до себе, змушуючи подивитися мені у вічі. — Що не так із туфлями? Я бачив, як сильно вони тобі сподобалися.

Крихітка переривчасто зітхнула, опускаючи голову:

— Вони дуже дорогі…

Я посміхнувся, обіймаючи її сильніше і притискаючись до її волосся губами.

— Збирайся, — трохи відсторонившись, я підхопив сукню та туфлі. — Я чекатиму тебе на касі.

Коли розгублена Катя вийшла з примірювальної, я вже забирав пакети у задоволеного продавця-консультанта. Вона бажала нам гарного дня і запрошувала приходити ще. Це було приємно, хоч і не дивно з огляду на суму, яку я заплатив.

— Роме, ти що вже заплатив? — Катя оглядала пакети здивовано.

— Так, ходімо, — я переплів наші пальці, виводячи Катю з крамниці. — Я страшенно зголоднів, шопінг викликає у мене шалений апетит.

— Ром ..., — Катя явно намагалася сформулювати питання, але у неї погано виходило. — Навіщо ти це зробив?

— Захотів і зробив, — я знизав плечима. — Крихітко, я не хочу, щоб ти думала про ціну туфель. Просто насолоджуйся і радуй мене своєю посмішкою.

— В сенсі? Там що ще й туфлі?

Катини очі розкрилися ще сильніше. Вона ще раз перевела погляд на пакети в моїх руках, а я просто обійняв її міцніше, опускаючись губами до шиї.