(не) ідеальний чоловік - Катерина Орєхова

В результаті на захід ми з Ромою збиралися похапцем, уникаючи дивитися один одному в очі. Велика ймовірність була, що якби в мене не задзвонив телефон, то на аукціон ми не пішли б. Або суттєво запізнилися.

Я втекла до своєї кімнати та стала швидко натягувати панчохи, намагаючись вирівняти подих. Пристрасть накривала нас із Ромою з головою, здавалося, що ми не впораємося і захлинемося в ній. Мозок відключався, хотілося просто відчувати чоловіка, який так міцно стискав мене в обіймах. Він хотів мене і здається, теж втрачав здоровий глузд.

Скориставшись кількома секундами на самоті, я старалась вирівняти дихання та заспокоїти своє серцебиття. Дихай, Катя, дихай. Ти ж ніколи так не божеволіла по чоловікові.

— Кати, ми спізнюємося, — увірвався голос Роми у мої думки, змушуючи почати рухатися. Я провела по волоссю, намагаючись вигнати непотрібні думки та почуття зі своєї голови. Цей захід був важливий для Роми.

Накинувши на плечі пальто і підхопивши сумочку та туфлі, я швидко спустилася на перший поверх. Рома чекав на мене біля сходів.

— Ти вирішила перетворитися на Попелюшку? Чому босоніж?

— Високий підбор, сходи та швидкий крок — це не найсумісніші речі, — я посміхнулася Ромі, відчуваючи, як напруга йде і мене огортає спокоєм. Але Рома не дав цьому почутті закріпиться в моїх грудях. Хитро посміхнувшись, він швидко вихопив туфлі з моєї руки та опустився на одне коліно. Хлопець торкнувся мого підйому, злегка піднімаючи ногу. А я відчула як сильно тріпотіло моє серце. Стояти одразу стало важко, тому я стиснула поручень сходів, від яких ми так і не відійшли. Стиснула руки сильніше, не зважаючи на біль.

Рома повільно, ніби знущаючись, одягнув на мене туфельку, продовжуючи погладжувати пальцями кісточку. Він акуратно поставив взуту ногу на підлогу і торкнувся іншої. Я не змогла стримати чи то схлип, чи то зітхання. Занадто багато емоцій та почуттів, я розчинялася у відчуттях.

Зрозуміла, що заплющила очі, тільки відчувши подих Роми на своїх губах. Коли мені вдалося вловити його погляд і я зрозуміла, що він теж важко дихає. Руки Роми знову були в кишенях штанів, він стискав їх у кулаки.

— Ще кілька секунд і ми точно нікуди не підемо, — зітхнув Рома, все ще не роблячи жодних спроб відійти від мене.

— Ходімо, — я видихнула, проганяючи мурашки, які знову розбіглися по моєму тілу. Зробила крок назад, переплітаючи наші з Ромою руки.

***

Дорогу до готелю, де мав проходити аукціон, я пам'ятаю погано. Рома, як мені здавалося, несвідомо стискав мою руку. Його явно щось хвилювало і це були не ті зворушливі емоції, що ми відчували вдома.

Я його розглядала. Мені хотілося зрозуміти, що його непокоїть і якось допомогти йому. Але він замкнувся в собі. Зосереджено дивився на дорогу, легко керуючи машиною однією рукою.

Щойно зайшовши в багато прикрашений зал, я глибоко вдихнула і стиснула Ромину руку сильніше. Чесно кажучи, не чекала на такий розмах. Офіціанти з краватками-метеликами безшумно переміщалися з тацями по всьому залу. Весь зал був оздоблений живими квітами, наповнюючи його приємним ароматом. Позолочені стільці стояли навпроти сцени, а вздовж стін були виставлені картини, які, очевидно, будуть продаватися на аукціоні.

Люди, які ліниво ходили по залі, тримали в руках келихи з шампанським. Вони несли себе як королі цього світу — пані були в дизайнерських туалетах і обов'язково з дорогоцінним камінням на шиї або у вухах, а чоловіки хизувалися дорогими годинниками на зап'ястях. Здається, я зрозуміла, що відчувала Попелюшка на балу.

— Не хвилюйся, — прошепотів Рома, трохи схиляючись до мого вуха. — Вони не кусаються, принаймні поки що.

Я трохи посміхнулася і стиснула Ромину руку сильніше.

— Тільки не залишай мене саму, — попросила я, проходячи глибше до зали.

— Ромо, — почулося за нашими спинами, змушуючи нас обернутися. До нас поспішав чоловік років п'ятдесяти. Точніше, спочатку біг його випираючий живіт, а потім уже сам чоловік. Він був невисокого зросту, тому ситуація здавалася ще комічнішою — така собі кулька, що перекочується, на ніжках. - А все думаю, ти це чи не ти!

Він підбіг до нас і обійняв Рому, який максимально здивувався. А я докладала максимум зусиль, щоби не засміятися. Високого Рому міцно, навіть якось по-батьківському, обіймав чоловік, що ледве дістав йому до плеча.

— Коли ми бачилися востаннє? Напевно, років із десять тому! Ось уже не думав, що зустріну тебе на такому помпезному заході, ти ж їх ніколи не любив!

Ніколи не любив? Що це означає?

Я чомусь думала, що Роме такі заходи в новинку, так само як і мені. А виявляється все по-іншому. Несподівано прийшло розуміння, що я нічого не знаю про Рома.

— Здрастуйте, Іване Сергійовичу! Як ваші справи? — Рома посміхнувся чоловікові, як тільки той його відпустив. — Познайомтеся, це моя дівчина — Катерина. Катюш, це добрий друг моїх батьків — Іван Сергійович Заболотний, відомий у нашому місті банкір.

— Що ж ти одразу видаєш всі таємниці? — жартома обурився чоловік, хапаючи мене за руку і підносячи її до своїх губ. - Дуже приємно, юна леді, у Роми завжди був відмінний смак і зараз я в черговий раз у цьому переконуюсь.

— Доброго вечора, — я все ще намагалася переварити нову інформацію, як Іван Сергійович приголомшив мене ще раз.