Три шляхи до одного серця - Катря Вивір

 Цієї ночі Тіна майже не спала. Її мозок працював немов конвеєр і дівчина ніяк не могла спинити потік думок та ідей. Час від часу вона вставала з ліжка і вмикала світло для того, щоб занотувати щось у блокнот. Після сьогоднішньої розмови з Назаром Тіна ще серйозніше замислилась над створенням власної справи. Хоча вона і розуміла, що зараз не час, однак із радістю тікала у світ своїх фантазій про відкриття роздрібних крамниць із якісними вовняними речами. Вона записувала все, що спадало на думку: цікаві моделі светрів, зручне та компактне розташування полиць у магазині, ідеї для майбутніх рекламних компаній та багато іншого. Зрештою, о третій годині ночі Тіна змирилась із тим, що не може заснути. Вона пішла у вітальню, прикріпила машинку для пряжі на край журнального столика і плюхнулась на диван. Раз за разом дівчина пробувала скрутити нитку так, щоб вона хоча б не рвалась. Щойно у Тіни почало виходити з-під пальців щось віддалено схоже на пряжу, дівчина відчула, як її повіки важчають. Тіна заснула на дивані, обіймаючи Бонбона, а її руки досі тримали волокна овечої шерсті.

 О пів на десяту прийшов Ігор. Він розбудив Тіну стуком у двері і дівчина неохоче попленталась відчиняти.

— Що це на тобі? — Ігор здивовано оглянув вкриту шматками вовни та пуху піжаму Тіни.

— Та нічого особливого. Нове хобі для заспокоєння нервів, — Тіна махнула рукою у сторону журнального столика із прядильною машинкою. — Вип’єш кави?

— Так, я сам заварю, іди збирайся. Не хочу спізнюватись. — Ігор скинув з плеча дві однакові мисливські рушниці. Дівчина згадала свій попередній досвід взаємодії з подібною зброєю і здригнулась. Стрілок із неї дуже кепський. Рушниці блищали і сяяли так, немов їх щойно зняли з вітрини, тож Тіна була готова побитись об заклад, що Ігор також ніколи не бував на полюванні. Чоловік помітив, що дівчина розглядає зброю.

— Купив учора. Найбільший калібр серед мисливських. Це на випадок, якщо цей пастух поведе нас на якогось медведя.

— Медведі взимку сплять, — гукнула Тіна зі своєї спальні, поспіхом натягаючи найтепліший одяг.

— Або ми натрапимо на вовка, чи дикого кабана, — продовжив свої роздуми Ігор, поки заварювалась кава.

— З більшою ймовірністю – на якусь скажену білку.

— Смійся, смійся. Потім ще подякуєш. — Ігор чомусь був дуже серйозно налаштований, ніби йшов на смертельний поєдинок. Чоловік налив собі кави, а рукою постійно тримався за невеличку сумку на грудях. Здавалося, що він весь час перевіряє, чи не забув її застібнути.

— Ти що, боїшся? — запитала Тіна, доливаючи в каву велику порцію жирних вершків.

— Ні, — відповів Ігор і одразу зловив на собі недовірливий погляд Тіни. — Трохи хвилююсь, а це різні речі. Однак не через диких тварин. Батько дуже розраховує на відкриття «Лоренса» цієї п’ятниці. Він вже навіть почав розсилати запрошення своїм інвесторам та партнерам.

— Вони збираються приїхати? Тільки не кажи, що Леонід Сильвестрович надумав перерізати червону стрічку чи щось таке.

— Насправді, так. Його секретарка вже займається організацією урочистого відкриття, — Ігор стишив голос і продовжив. — Після тої невдачі, через яку тебе заарештували, у батька почались проблеми з партнерами по бізнесу. Його авторитет серйозно похитнувся, тому він зробив ставку на свій основний напрямок – торгівлю одягом і аксесуарами. Батьку зараз дуже важливо відкрити цей магазин вчасно, — Ігор зробив ковток кави і продовжив. — А я досі не сказав йому, що в нас немає дозволу від пожежної інспекції.

 Тіна схрестила руки на грудях і похитала головою. Відкриття за п’ять днів – це ж нереально. Вона майже тиждень не була в магазині і навіть не уявляє, що там зараз відбувається. Дівчині відчула, як тягар на її плечах став ще важчим, однак не подала виду.

— Нічого, — промовила вона до Ігоря. — Ми сьогодні все владнаємо. Головне, будь з Назаром максимально ввічливим та уважним, я тебе дуже прошу. — Тіна була впевнена, що Ігор навіть не запам’ятав, як звати пожежного інспектора, адже весь час зневажливо називав його пастухом. — А краще взагалі мовчи.

 Вони йшли до угіддя Назара короткою дорогою через ліс. Ігор плентався за Тіною і обертався на кожен хрускіт гілки або шурхіт у засніжених кущах.

— Ледь не забув, у наступну суботу моя сестра запрошує тебе на примірку весільних суконь, — заговорив Ігор, наздогнавши Тіну.

— Я не зможу. Якщо у п’ятницю відкривається «Лоренс», це ж очевидно, що на наступний день я маю обов’язково бути на робочому місці і все контролювати, — заперечила Тіна.

— Тіно, з магазином щось придумаємо. Ти Ясі пообіцяла, тому маєш піти, бо для неї це дуже важливо. Інтереси родини понад усе.

 Тіна на мить спинилась. Їй хотілося в той момент сказати Ігорю, що вона про все це насправді думає. Його сестра – розбещене дівчисько, яке, напевно, ніколи в житті і не працювало. Чому вона повинна її розважати? Тіна має займатися відкриттям клятого магазину, яке призначили без її згоди на п’ятницю. Хіба не це – справжні інтереси родини?

— Ми вже прийшли, — спокійно сказала дівчина, хоча її долоні досі були стиснуті в кулаки. З-за дерев виднілася перша прибудова біля Назарового помешкання. Загавкав пес і хазяїн, вже вдягнений і з рушницею через плече, вийшов їм на зустріч. Він усміхнувся і кивнув Тіні, а Ігорю стримано потис руку.

— Отже, сьогодні полюватимемо на ворон, — оголосив Назар, поглядаючи на рушниці Тіни та Ігоря. — Ходімо!

— На ворон? Хто на них взагалі полює? — обурився Ігор. — То я витратив купу грошей на ці залізяки для того, щоб стріляти у птахів? 

 Тіна смикнула Ігоря за рукав, аби той припнув язика. Вона завжди знала, що він може бути різким та неприємним, а дипломатія не його сильна сторона. Однак час від часу Ігор таки міг проявити свою людяність, гострий розум та хитрість, аби домовитись з кимось. Тіна дуже сподівалась, що так станеться і сьогодні.

— Чого ти мене смикаєш? — пошепки запитав Ігор. — Він хоче мене принизити, от що в цього пастуха на думці! Ніби все, на що ми спроможні, – вбити кілька ворон.