Три шляхи до одного серця - Катря Вивір

— Я не те мала на увазі. Складно не організувати виробництво, хоча це, без сумніву, теж серйозна задача. Складно інше… — Тіна на мить завагалась, чи розповідати Назару про те, що насправді її стримує.

— Ну, кажи, — заохотив її чоловік.

— Складно залишити мою роботу. Я маю відкрити магазин і зробити це вчасно. Від цього багато що залежить.

— А потім що?

— Працюватиму там ще певний час, поки не зможу…ну піти, чи звільнитись. Якось так. — Тіна розуміла, що для Назара її бажання і далі працювати в «Лоренсі» видавалося геть не логічним. Однак дівчина не могла йому сказати правду: якщо вона залишить компанію, то неминуче втратить захист і сяде у в’язницю.

— Як на мене, це марне гаяння часу і твоїх талантів, той магазин. — Назар говорив, ретельно підбираючи кожне слово, наче не хотів бовкнути зайвого. На мить він задивився на вогнище у каміні, а тоді додав. — «Лоренс» все одно ніколи не відкриється.

— Що ти маєш на увазі? — Тіні стало не до жартів. Вона уважно дивилась прямісінько в очі Назару і очікувала пояснень.

— Я не можу тобі більше нічого сказати. Просто візьми це до уваги і не витрачай свій час і сили, — відповів їй чоловік і одразу відвів погляд. І скільки б Тіна не випитувала у Назара, чи знає він щось про конкурентів магазину, чи відомі йому винуватці її постійних проблем та «випадковостей» на роботі. Та Назар лише мовчав та час від часу ніяково дивився собі під ноги. Тіна майже одразу збагнула, що він дуже жалкує, що сказав забагато. Вивідати щось за таких обставин було для неї непосильною задачею.

— Гаразд, — змирилась дівчина. — Не хочеш казати, не кажи. Можливо, тобі просто нічого розповісти. І ми відкриємось вчасно, от побачиш. — Назар знову нічого на це не відповів, лише стис плечима, тому Тіна повернулася до справи. — Я вже все вичесала. Ще маємо трохи часу. Покажеш, як робити нитку?

— Це дуже просто, — Назар був радий зміні теми і одразу взявся кріпити на краєчок стола прядильну машинку. Він сів на стілець і взяв до рук пухке вичесане волокно. Грубі та, здавалося б, незграбні пальці чоловіка вправно і швидко почали скручувати пасма у тонку рівну нитку. Тіна замилувалася цим процесом. Пряжа була вже достатньо довгою, щоб закріпити її на котушці і почати обертати. Назар запросив Тіну на своє місце. — Сідай. Тут і пояснювати нічого, ти все бачила. Головне не крути надто швидко, намагайся брати весь час однакову кількість шерсті і стискати пальці з однаковою силою. Тоді нитка вийде рівною та міцною.

 Тіна кивнула і взялась до роботи. Та як би дівчина не старалась, в неї виходило дуже кепсько. Нитка була то тонкою, то товстою, а в якийсь момент взагалі порвалась. Тіна невдоволено відкинулась на спинку стільця і схрестила руки на грудях.

— У нас раніше казали: як дівчина пряде, такий і характер має, — усміхнувся Назар.

— Це просто перший раз, я все перероблю, — відмахнулась Тіна. А сама подумала, що ця покручена страшна нитка дуже схожа на її життя зараз. Дівчина зітхнула і взялась за нову порцію вовни. Назар підійшов і поклав свою важку долоню їй на плече.

— Ти, напевно, вже втомилась, облиш. Щоб нитка вийшла рівною і не рвалась, необхідно бути тут і зараз, слідкувати за кожним рухом пальців,— він задумався і додав: — А ти ніби десь далеко, — Назар відпустив її плече. — Мені вже час йти.

 Тіна зняла зі свого одягу великі шматки шерсті, яка тепер літала по всій кімнаті, і попрямувала у коридор, аби провести гостя.

— На завтра все в силі? — запитала вона Назара наостанок.

— Що саме?

— Полювання зі мною та Ігорем, моїм шефом. Ми зайдемо до тебе десь о десятій ранку, гаразд?

— От дідько, я зовсім забув. Не думаю, що це вдала ідея. З тобою ми й так постійно бачимось, а з цим твоїм шефом, — Назар пам’ятав, що якось Тіна назвала Ігоря своїм хлопцем, а ще в сльозах розповідала, як він її підставив. — Нам нічого з ним обговорювати. Бувай здорова!

 Тіна швидко зорієнтувалась і наздогнала Назара.

— Ти чого вибігла на двір без одягу?

— Для мене це дуже важливо. Ця зустріч, тобто полювання. Так, Ігор хоче з тобою поговорити. Однак зроби це в першу чергу для мене, будь ласка, — одна рука Тіни була на грудях Назара і вона відчувала, як калатає в чоловіка серце. Вона торкнулась його, щоб спинити, однак досі не прибрала долоню. Тіна дивилась йому прямісінько у очі, очікуючи відповідь. Груди Назара здіймались все частіше й частіше. Тіні здавалось, що у нього в середині відбувається якась запекла боротьба.

— Гаразд! Буде йому полювання, — випалив Назар, відкинув руку Тіни і пішов геть у вечірню темряву.