Османськими шляхами - Мак Карсегі

Богдан схилився і засичав. Він відчував, як гаряча кров липкою плямою розповзається по сорочці. Та все ж козак самовдоволено усміхнувся. Він розумів, що наніс куди важче поранення ворогу, аніж отримав сам.

Рахман намагався не показувати біль, але кров потоком стікала до долоні та пальцях і рясно зрошувала землю.

–Не бачу сенсу, пашо, продовжувати бій, – Богдан вказав поглядом на розрубане передпліччя Рахмана. – Відпусти нас та й іди своєю дорогою.

–Ти ще не переміг у поєдинку, невірний! Я й лівою фехтую не аби як!

Кримчак кинувся на козака. Удари були нищівними, сильними і влучними. Богдан насилу відбивав їх. З шабель відлітати шматки сталі. Сіклися так, як в останній раз. Рахман хоч і добре володів лівою рукою, але це було не до порівняння з правою. Можливо, що це давалась в знаки глибока рана, а можливо і те, і інше разом.

Богдан відбив усі атаки кримчака. А коли той уже не міг рубати, почав наступ. Тепер уже Рахману довелось захищатись. Та сили його танули, як сніг на сонці. Це бачили уже всі присутні. Розуміли хто переможе у цьому двобої.

Після чергового удару, Рахман похитнувся. Ще удар і кримчак опустився на одне коліно. Вістря шаблі вп’ялось у землю. Таким чином Рахман ще втримався, не впав. Але захищатися уже не міг.

Богдан здійняв шаблю. Лезо відбило місячне світло і полетіло донизу, на голову Рахману. Кримчак встиг звести очі. Все такий же твердий погляд пронизав Богдана. Він не боявся. Жив з честю, в його розумінні, і помре з нею. Лише в останню мить козак скорегував удар. Шабля пройшла поруч і застрягла у піску.

–Піднімайся, – сказав Богдан.

Цього разу у темних очах Рахмана легко читалось здивування.

–Благородство своє проявляєш?

–Не потрібно багато розуму, щоб убити людину, – скривився Богдан. – Прикінчу тебе і твої люди нас розірвуть. А, як ні, то дорога у нас все одно до твого божевільно брата. Що він з нами зробить, коли дізнається, що ми тебе порішили? Роблю послугу нам усім.

–Хочеш свободи? – важко звівся на ноги Рахман.

–Хочу укласти угоду. Твоє життя на наші життя.

–Обмін не рівний якийсь виходить. Вас п’ятеро, а я один.

–Ти ж вельможа, – знизав плечами Богдан. – А ми простолюди. То ж, якщо й обмін не справедливий, то радше ти тут у виграші. Мало того, ми попросимо лише коней та трохи зброї.

–Грошей не просиш?

–Якось уже роздобуду. А в тебе й так їх не багато й залишилось. То що, – Богдан встромив шаблю вістрям у землю і простягнув правицю, – по руках?

Рахман роззирнувся. Він бачив, що його люди готові убити козака. Досить лише подати знак. А що далі? Що він скаже про честь? Своїм людям, своїм побратимам, зрештою, своїм синам. Програв бій у чесній боротьбі – варто виконувати умови. Немає сорому в поразці. Лише в тому, щоб втратити честь, щоб не дотримати даного слова. Інші не такі. Більшість би убили Богдана. Чи знову поневолили. Але це інші. Рахман був воїном з юних років і знав, що таке честь. Здобув повагу серед кримчаків не тому, що обманював, о тому, що завжди тримав слово.

–Звільнити усіх! – закомандував Рахман.

Він глянув Богданової просто у вічі і потиснув руку. Не вимовив більше ні слова. Розвернувся і попрямував до своїх людей. Ті підбігли до паші і почали оглядати поранену руку. В свою чергу до Богдана пришкандибав Василь.

–Добре бився, – сказав Немова. – Сядь но, огляну, що там у тебе з плечем.

–Жити буду.

Звільнені кримчаки наблизились до козаків.

–Знову життя нам рятуєш, невірний, – сказав Мурат.

–Видно це у мене в крові.

Рахман власноруч привів коней. Він пополотнів через втрату крові, але тримався впевнено.

–Даю вам п’ять днів, – сказав паша. – Раджу вам за цей час переправитись на той бік Чорного моря.

–Дякуємо за пораду, – злегка кивнув Богдан.

Вони дивились один на одного, вороги, які в цей момент дотримувались своїх обіцянок. Наступного разу усе може закінчитись по іншому.

Богдан взяв повіддя від Рахмана і передав Василю.

–Дозволь, пашо, і мені тобі дещо порадити, – сказав козак. – Накраще буде кинути намагання впіймати нас знову. Знай, батько заради своїх дітей готовий піти у саме пекло, пережити найважчі поневіряння та катування. Не важливо, що чи хто буде стояти на його шляху. Нехай це буде сам Люцифер із усіма породженнями потойбіччя. Діти – найдорожче, що Бог подарував людині у цьому житті.