Османськими шляхами - Мак Карсегі

Небо вкривали безлічі зірок. Повня високо піднялася над землею і кидала срібне світло додолу. Видно було, немов на дворі не глупа ніч, а ранній вечір.

Богдан вважався одним з найкращих фехтувальників на Січі. І справді був таким. З юних років шабля, немов приросла до його правиці, а тренування з Василем лише покращували навики. Мало того, Богдан ніколи не припиняв вправлятися зі зброєю. Січовий розпорядок став для нього звичкою, навіть після того, як він одружився і осів на хуторі. Вранішні вмивання у річці, не залежно від пори року і щоденні вправи, від шаблі та списа до лука та пістоля стали невід’ємною частиною буденності. Хорошим стрільцем його важко було назвати. Скоріше посереднім. А от з холодною зброєю історія інша.

От і зараз, з чужою шаблею в руці, неймовірно втомлений після важких поранень, голодних та мокрих підвалів Каріма, довгих виснажливих піших переходів із зв’язаними руками, організм Богдана відчув прилив сили.

Бути хорошим фехтувальником – це не лише добре махати шаблею. Тут потрібні усі навики. Не мало важливим є оцінка противника, його сили та навичок, стилю та техніки бою, власні розум та хитрість.

Богдан відчував, що знаходиться не в найкращому фізичному стані. Зате моральний настрій був на вищому рівні. Його руки нарешті свобідні, в долоні зручно лежить ефес шаблі. Це надає хоч якоїсь впевненості. Ні, Богдан не бавив себе надією, що змоле легко здолати Рахмана. Навіть навпаки. Знав, що слова кримчака про власні вміння – істина правда. Вельможі справді приділяють багато часу військовій справі. Час такий.  Без навиків ведення бою нікуди. Якщо не можеш себе захистити помреш, або потрапиш в полон чи неволю. І що з цього гірше – невідомо.

–Досить ходити кругами, невірний, – загарчав Рахман. – Ставай до бою.

–Так я ж уже, – насмішкувато глянув на противника козак. – Лише думав, що ти злякався і тому не йдеш у бій. А я не звик бити наляканих людей. Бачиш, потреби у цьому немає. То що, здаєшся?

Кримчак невдоволено забурмотів і зробив перший випад. Наніс удар згори донизу, цілячи у голову. Богдан виставив шаблю і пролунав характерний дзенькіт гартованої сталі.

–Подумай, пашо, – звів брови козак, – ще не пізно здатись. Так хоч живим залишишся. Все ж життя та здоров’я куди цінніше за ті гроші, які ти заплатив Кіраму. Запитай свого брата. Він не збреше.

Ще один випад. Цього разу з іншого боку. Удар виявися сильнішим ніж попередній, але це все ще була розвідка боєм. Богдан це розумів. Рахман прощупує його, намацує слабкі місця, перевіряє готовність і фізичний стан. Кримчак усвідомлював, що знаходиться у виграшному становищі, але, не зважаючи на кпини з боку противника, не мав наміру кидатися на козака без оглядки. Саме цього прагнув Богдан. Виведений із себе, розлючений та неврівноважений ворог, стає менш зосередженим, а отже і більш вразливим.

–То ти будеш битися!? – гаркнув Рахман.

–Ага? То це вже бій? Вибач, пашо, я й не зрозумів. Б’єш, як дівка. То я й боюсь, не доведи Господи, тебе поранити.

–Досить язиком молоти!

Богдан усміхався у відповідь, але пильності не втрачав. Переміщався за всіма правилами ведення бою, хоч і шаблю тримав досить низько. Люди Рахмана уважно спостерігали за поєдинком. Здебільшого мовчали, але час-від-часу лунали поодинокі підбадьорюючі вигуки. Богдану же зі свого боку підказував Василь. Як же інакше? Це Немова навчав багато років поспіль свого колись джуру всьому, що знав сам.

–Не поспішай, – говорив козак. – Він фізично сильніший. Не витрачай сили намарно.

Василь знав, що й без його порад, Богдан знає, що має робити. Він вже давно визнаний воїн серед побратимів.

Удари Рахмана ставали все частішими та сильнішими. Та були все ще недостатніми, щоб завдати шкоди козаку. Богдан вправно відбивав усі випади і те й діло постійно змінював позицію. На ногах козак був легшим та спритнішим. Це одразу впало у вічі. Та й різниця у віці мала б зіграти на користь Богдана. Рахману майже виповнилось сорок років. В той час, як козаку було всього двадцять чотири.

Кримчак не був опасистим, але досить кремезним та коренастим. Він твердо стояв на ногах, добре тримав баланс і атакував впевнено та націлено. Богдан же кружляв навколо противника.

Шаблі скреготали, дзеленчали і відбивали свою смертельну мелодію. Суперники рубалися завзято. Богдан все ще дотримувався вибраної тактики, але раз-по-раз відповідав випадами. Досить дошкульними, хоч і не найгострішими.

Всі уважно слідкували за боєм. Рафат з Мкустафою мало не підстрибували після кожного удару. Яким би це дивним не здавалось, але цієї ночі вони були на боці невірного. Як звичайно, досить стримано поводив себе Мурат. Він, досвідчений вояка, розумів переваги суперників один над одним. Неозброєним оком було видно до чого іде бій. Рахман не піддався на провокації Богдана і не кинувся стрімголов у бій. Кримчак зважив усі за та проти і гнув свою лінію. Знав бо, що довгий бій, не зважаючи на вік, йому на руку. Втома, виснаження та нещодавні важкі поранення, зрештою дадуть про себе знати. На це й сподівався Рахман.

Богдан же почав відчувати втому. Ще не критичну, але неприємну. Шабля ставала все важчою, а м’язи, які порубали татари рік тому, почали нити. Слабкість не дозволяла битись на повну силу. Це дратувало. Але діватись було нікуди. Рахман виявився хорошим фехтувальником не лише на словах. Та й виснаження кримчака не було помітно.

Поєдинок ставав все динамічнішим. Рахман відчував свою перевагу і робив випади частіше. Удари сипались один за одним. Тепер уже більш концентровані та важкі. Кожен відбивався сотнями ріжучих струн у зболілих Богданових м’язах. Тепер він відступав та кружляв навколо кримчака від необхідності. Але козак не мав наміру здаватися. Бій не завершується допоки у твоїй руці є зброя.

Богдан зібрав усю силу, ухилився від одного удару, від другого, немов в’юн, третій відбив і пірнув під правицю Рахману. Кримчак виявився досить спритним, як на свою тілобудову, і послав лезо навздогін. Шабля дістала козака, впала на спину і досить глибока прорізала ліве плече. Але й Богдан не марно робив ривок. Відповів ударом на удар. Рахман відстрибнув, але не достатньо далеко. Козацька зброя розсікла правицю кримчака від плеча до ліктя. Шабля мало не випала з його руки, але він встиг перекласти її в ліву.