Зламана коханням - Ксенія Євчук

Афіна.

Весільна сукня була найголовнішим атрибутом особисто для мене.

Саме через це ми надзвонювали Лієссі до самої Румунії, щоб вона слідкувала за моїм вибором.

Я не розумію, навіщо їм летіти аж до Румунії, щоб перевіряти дитину, якщо можна народити в Палермо чи в Сицилії. Звичайно, їй буде приділятись більше уваги, ніж будь-якій жінці, що народжує. Просто я ніяк не зрозумію, чим Румунія краща в медицині.

Вона приїхала сьогодні зранку. Чорняве волосся стало коротшим, а брови густішими.

Окрім цього, вона така ж.

Та сама Лієсса, яку я обожнюю.

І дитина в її животі не змінить її ні на грам. Турботлива і запальна, якою вона буде завжди.

— Ти впевнена, що не потрібно змінювати зачіску?

Я зосереджуюсь на люстерку навпроти, повертаючи головою, щоб поправити те, що вилізає.

Класичний пучок і два закручених пасма по боках. Чорна сукня, що облягає мою фігуру і прикриває початок шраму на грудях.

Я тремчу і переживаю, як би сильно не контролювала свій вираз обличчя.

— Впевнена.

Мені подобається все, як воно є. Єдине, через що я турбуюсь, це реакція Ланса на те, що сукня не білого кольору.

Це була моя єдина мета на життя. Вийти заміж в чорній весільній сукні і з букетом чорних тюльпанів, що мають темно-пурпурові пелюстки.

Мій легкий макіяж, створений за допомогою ідеальних рук Лієсси, перекриває синець на щоці, який я так завзято здобула вчора.

Не варто було лізти під стіл, щоб дістати резинку для волосся.

Лієсса ніжно обіймає мене ззаду. Вона завжди знає, як створити гармонію між моєю зовнішністю та внутрішнім світом, тому я виглядаю просто бездоганно.

Таке відчуття, що просто зараз розплачусь. І я навіть не розумію чому.

— Ти виглядаєш неймовірно, Афіно, — шепоче вона своїм грайливим тоном.

В її словах я знаходжу сили, яких так потребую зараз. Я й гадки не мала, що б робила без них. Ці двоє єдині, з ким я росла. Хто завжди був поруч.

— Все буде добре, — запевняє мене сестра, ніжно стискаючи мої долоні своїми теплими руками. Її очі сяють так, як це було в день її весілля із Рафаелем.

Не першого, звичайно ж...

А тоді, коли їх шлюб став справжнім. Коли Рафаель запевнив всіх, що ніхто і ніколи не зробить їй боляче. Що вона і близькі їй люди будуть навіки в безпеці.

Дівчата оточують мене, створюючи невидимий щит любові, від якого мене б знудило, якби це відбувалось два роки тому. Вони обіймають мене, ніби це востаннє.

— Ланс просто обісцяється, — додає Лієсса, коли ми починаємо повільно йти до виходу. — Я завжди знала, що ти завоюєш його. Згадай це, коли ви будете обирати, кого вбити першим.

Я киваю, стримуючи свій сміх. Замість мене на всю кімнату лунає сміх Ларії. І тепер вже моя черга закочувати очі, ніби ми помінялись тілами.

Ми виходимо з кімнати, і я відчуваю, як кожен крок наближає мене до вівтаря. Відчуваю, як дівчата тримають мене за руки, їхні дотики сповнені турботи. З кожним кроком моє серце завмирає. Я ніби заново відроджуюсь. Ніби цей момент — це те, за що я боролась.

Через що я жила.

Проходимо через двері, світло заливає кімнату, освітлюючи шлях до вівтаря. Мої руки більше не тремтять, серце б’ється рівно, і я готова зустрітися з Лансом, знаючи, що все, що було пережито, привело мене саме сюди. До нього.

Моя доля бути з ним.

І мабуть це таки я виявилась цією долею.

Ми зупиняємось перед вівтарем, я відчуваю, як Ларія і Лієсса м’яко відпускають мої руки, залишаючи мене наодинці з моментом, який змінить моє життя. Та навіть так я знаю, що це лише початок.

Я не почула тих слів, навіть якщо відчуваю їх в глибині душі.

Це новий початок із ним.

З чоловіком, в якого я закохалась з першого погляду. І з ним же, що весь час від мене ховався, не давав мені найменшого шансу завоювати його серце убивці.

Вдихнувши глибоко, я роблю крок уперед, наближаючись до Ланса, що стоїть біля вівтаря. Його яскраві карі очі зустрічають мої, вони спалахують від захоплення.

Видих.

Сукня йому до вподоби.

Яким би був сюжет, якби тієї ночі він зупинився? Якби він не забрав мій перший раз?

Хоч десь було правильним рішенням збрехати. В такому випадку я маю все це, що зараз мене оточує.

Я посміхаюсь, розуміючи, що зробила правильний вибір. Чорна сукня, букет темно-пурпурових тюльпанів — це те, що робить мене унікальною, і це те, що подобається Лансу, судячи з виразу його обличчя.

Ми зустрічаємося поглядами і я відчуваю, як світ зупиняється на мить, щоб зафіксувати цей момент.

Я зупиняюсь навпроти нього, забуваючи про людей, що витріщаються на нас.

— Ти дивовижна, — шепоче він глибоким голосом, призначеним лише для мене.

Я посміхаюсь і відразу ховаю цю посмішку за стриманим поглядом.

— Я знаю.

Навколо нас розсипались червоні троянди, і я була не в змозі навіть підняти голову, щоб дізнатися, звідки вони падають. Я була захоплена чоловіком перед собою.

Його ідеальні риси обличчя, ця легка усмішка, в яку я була закохана з самого початку.

Він рухає губами, кажучи якісь слова.

Мабуть, це клятва, яку я завчила ще того вечора, коли він назвав дату весілля.

Теплі руки Ланса обхоплюють мої спітнілі.

Лише в цей момент я усвідомлюю це безглуздя.

Усвідомлюю, що я ніколи не переставала його кохати. Що він був першим і єдиним у моєму житті не просто так.

Це прив’язаність, до якої, як я думала, я не мала хисту.

Я прив’язалась до Ланса як цуценя до хазяїна.

Як кажуть, тварини для нас лише сторінка в житті, а ми для них і є життям.

Так само і я почуваюсь тваринкою, збираючись милостиво віддати всю себе цьому чоловіку.

І я не шкодуватиму за вибір, який зробила ще в день нашої першої зустрічі. 

Все мало скластись саме так.