Зламана коханням - Ксенія Євчук

Інші теж не замовкають. Кожен каже щось від себе, і слова зливаються в один звук, коли я виношу Афіну на заднє подвір'я і саджаю її в машину.

Охоронці направляються за нами, вони йдуть пліч-о-пліч.

Перед нами тільки одна-єдина машина — Рафаеля і Ларії.

Люди вибігають за нами, привертаючи до нас увагу простих перехожих.

Вони стукають у вікна машини й підкидають пелюстки троянд, що розлітаються навколо.

Я натискаю на газ, і машина рвучко виривається вперед, віддаляючись від натовпу. Гості, що вибігли за нами, продовжують кричати побажання та сміятися, хоча їхні голоси швидко губляться у реві двигуна.

Пелюстки троянд, які підкидають у повітря, розлітаються і плавно опадають на асфальт, створюючи ефектний шлейф за нашою машиною. Відчуття швидкості та свободи заповнює салон.

Афіна сидить поруч, у ній вирують емоції. Щось між хвилюванням і збудженням.

— Це завжди відбувається так? — її голос усе ще звучить ніжно.

— У нашому світі — так, — відповідаю я, не відриваючи погляду від дороги. — Це завжди шоу, щоб кожен залишився задоволеним.

Вона киває, наче приймає цю нову реальність. Ми в’їжджаємо на широку магістраль, залишаючи позаду весільний хаос.

— Ти знаєш, — продовжую, трохи знизивши швидкість, — ми можемо поїхати куди завгодно. Ти не хочеш втекти?

Афіна усміхається і совається на кріслі поруч.

— Вони завжди знайдуть нас.

— Нехай шукають.

Я поводжусь стримано, приховуючи свої бажання.

Проте все, чого я зараз хочу, — це зупинити цю срану машину і взяти її просто в ній.

Афіна пахне солодко, як завжди. Вона хвилюється, хоча я вже не раз бачив її оголеною.

Можливо, вона думає, що все зміниться.

Але нічого не поміняється. Окрім, звісно, титулу.

Дружина Консильєрі Ла Стідди, Афіна Фуеґо.

Тепер до неї буде більше уваги.

Набагато більше чоловіків дивитимуться на неї.

Деякі хотітимуть, якщо не всі.

Ця жінка дуже вродлива: рожеві повні вуста, великі зелені очі і світле волосся, яке вона завжди поправляє.

Її тіло створене богом.

Натреновані м’язи після сеансів у спортзалі.

Вона завжди ходить туди, щоб підтримувати свою фігуру.

І ми обидва знаємо, що її тренер ніколи не замінить мене.

Ніхто і ніколи не проведе для неї кращі за мої тренування.

Ми доїжджаємо до пентхаусу, і я обходжу машину, щоб витягнути її з неї.

Афіна просить, щоб я опустив її на землю.

— Я не хочу, щоб вони бачили, як ти мене несеш.

Мене це дратує.

Їй повинно бути начхати на те, як відреагує охорона на найвищому поверсі пентхаусу — на нашому із Рафаелем.

— Мене це не хвилює.

Декілька наших людей відчиняють перед нами двері й проводять аж до ліфта.

— Ви можете бути вільні, — кажу, огризаючись.

Вони всі дивляться на неї.

Не як на маленьку дівчинку, якою вона була при першій нашій зустрічі.

— Тобі подобається їхня увага? — запитую, не відпускаючи її.

— Залежить від того, про чию увагу ти запитуєш.

Я опускаю її тільки вдома, у кімнаті.

Афіна терпеливо дивиться на те, як я роздягаюся.

Вона оглядає мене, ніби це вперше.

Її нижня губа опустилась, показуючи білі зуби.

Я зняв сорочку, перш ніж розстебнути ремінь.

Вона потяглася за спину, щоб розстебнути свою сукню, та мені це аж ніяк не сподобалося.

Скидаючи з себе штани, я перемістився їй за спину.

Відкинув її руки й обхопив дівчину за талію.

Нахилився до її вуха, вдихнув запах і видихнув.

— Я не змушуватиму тебе, якщо ти не хочеш.

Навіть через тканину відчув табун мурах на її шкірі.

Вона сіпнулася і відскочила від мене, ніби я якимось чином міг обпекти її.

— Чому ти це кажеш? Це наша шлюбна ніч і ти повинен мене якнайкраще трахнути.

— Це те, чого ти хочеш?

Я не витримаю, якщо вона погодиться.

У мене є стримана сторона. Я завжди стримуюсь у її компанії, хоча кожного разу думаю, щоб сховати її від світу, тільки для себе.

Тільки моя.

— Це те, чого я хочу, — вона з викликом піднімає на мене свої прекрасні очі.

І я це роблю.

Тягну її до себе, майже розриваючи на ній цю сукню.

Вона шипить кожного разу, коли сукня потріскує під моїми руками.

Нижній білизні пощастило менше.

Її стегна розсовуються для мене, відкриваючи неймовірний вид на її кицьку.

Спина вдаряється об матрац, я обвожу рукою її потилицю і впиваюсь у її губи.

Пожадливий поцілунок, ніби я збираюсь її вбити.

Рукою вона торкається кінчика мого члена, і я видаю звук, на який не думав, що спроможний.

Відриваюсь від неї, оглядаю її збуджений вираз обличчя.

— Я не зможу зупинитись. Можливо, ми вийдемо з квартири тільки через місяць.

Я не хочу згадувати, що нам таки доведеться завтра вийти, щоб поїхати до будинку біля Середземного моря й провести там медовий місяць. Це буде подарунком на весілля особисто для неї.

— Я не зупинятиму тебе.

Моє серцебиття виходить з-під контролю.

Їй потрібно вручити медаль за те, що змушує мій член твердіти одним лише своїм виглядом.

Вона не рухається, доки я цілую її шию і проводжу язиком по грудях. Засмоктую в рот її сосок, потім переключаюсь на інший.

Її тіло реагує на кожен мій дотик, і вона вигинає спину, коли я проводжу пальцем по її складках.

— Ти така хороша дівчинка.

— Ні...

О, так.

Проштовхую один палець у неї й натискаю на її клітор.

Тільки від цього вона кінчає, ховаючи обличчя в руках.

— Не ховайся від мене. Ти більше не зможеш.

Тоді я піднімаю її на подушки й б'ю кінчиком свого члена по її входу.

— Хвилюєшся?

— Лансе, — вона попереджає, стискаючи зуби.

Я тихо сміюся й різко входжу в неї, спостерігаючи за її реакцією.